"… Легальним шляхом вирішити проблему майже неможливо"
2006-10-27 17:12:02
СП ЗАТ "ХЕМЗ-IPEC" (м.Харків) Дата утворення – 1995 рік, почало працювати в 1996 році. Продукція – 84 типу заглибних електродвигунів потужністю від 22 кВт до 250 кВт для приводу відцентрових насосів по відкачці пластових рідин з нафтових свердловин. Найбільші акціонери – майже 100% акцій належать канадської International Petrpoleum Company. Кількість працюючих – 450 осіб. Виробничі площі – 20 тис.кв.м. Обсяг виробництва електродвигунів в 2001 році (у грошовому вираженні) – 49 млн грн. Чому запитали у них СП ЗАТ "ХЕМЗ-IPEC" – нетрадиційний представник вітчизняних виробників електродвигунів. По-перше, він робить виключно глибинні "движки" для нафтовидобувачів, по-друге, є досить успішним підприємством на загальному досить-смутному тлі, по-третє, його акції майже повністю належать іноземній компанії. Нарешті, найголовніше – майже весь свій товар СП "жене" за межі України. Ось ми і вирішили з'ясувати, як відчуває себе український експортер високотехнологічної продукції в сучасних умовах. – Який ваш ринок збуту? – 99% продукції ми поставляємо на експорт, в основному в Росію і Білорусію. Дані Митного комітету свідчать, що станом на вересень 2002 року частка нашого підприємства в експорті до Росії електродвигунів і електрогенераторів всіх потужностей і габаритів становила 35%. Наші основні покупці – ТНК, Лукойл, ЮКОС, "Славнефть" та інші нафтовидобувні компанії. – А "Укрнафта"? – З нею теж працюємо. Однак якщо в Україні видобувається 2 млн т нафти в рік, а один ЛУКойл видобуває 46 млн т, зрозуміло, що наш основний споживач – росіяни. – Ваш головний засновник – велика канадська компанія. Чому ви не ставите електродвигуни в ту ж Канаду? – Наша продукція – важлива, але лише складова частина цілого комплекту обладнання з видобутку нафти, в який окрім двигуна входять: насос, станція управління, трансформатор, кабельна лінія. У всьому світі купують відразу повний комплект, хіба що в Росії підприємства ще беруть окремі агрегати і самі їх комплектують. Але останнім часом на російському ринку активізували свою діяльність провідні американські компанії, що поставляють повнокомплектні установки для нафтовидобутку і пропонують до того ж послуги з сервісного супроводу та ремонту. – Як ви збираєтеся діяти в цій ситуації? – Ведемо переговори з американськими компаніями про те, щоб вони застосовували у своїх установках наші електродвигуни. Для цього в минулому році ми сертифікували систему якості виробництва на відповідність міжнародним стандартам ISO9002, а в цьому році плануємо отримати сертифікат ще більш високого рівня. Але такі переговори з іноземними виробниками – справа не одного дня. Дуже важко подолати психологічний бар'єр: адже американці вважають, що українське обладнання не може бути хорошим. – А насправді? – Технічні характеристики наших електродвигунів дещо гірше американських, чого ми й не приховуємо. Але це обумовлено об'єктивними причинами. Справа в тому, що висока точність погружного електродвигуна залежить від якості ізоляційних матеріалів, устаткування і використовуваної міді. Ізоляційні матеріали ми застосовуємо хороші, а от по другому і третьому пунктам відстаємо. – Оскільки ви майже "стовідсотковий" експортер, невідшкодування ПДВ для вас, мабуть, одна з найістотніших проблем? – Істотна, хоча не єдина. З поверненням ПДВ складається парадоксальна ситуація. Так вийшло, що ми ніколи не користувалися пільгами, покладеними спільним підприємствам. До початку нинішнього року проблему ПДВ ми абияк вирішували: при імпорті комплектуючих і матеріалів передавали митниці так звані імпортні векселі і таким чином перекривали взаємні податкові зобов'язання. Але в грудні минулого року був прийнятий закон відверто дискримінаційного характеру щодо СП. Мало того, що їх позбавили пільг, так ще й заборонили передавати в митницю векселя в погашення імпортного ПДВ. Для нас це був страшний удар. В минулому році ми передали таких векселів у рахунок невідшкодованого нам бюджетом ПДВ на 3,7 млн грн. А в цьому році були змушені сплатити митниці вже "живими" грошима 2100000 грн. При цьому ПДВ нам як і раніше не відшкодовують. Цей борг склав близько 2,5 млн грн. і продовжує зростати. Виходить дурість якась: все на загальних підставах користуються правом імпортних векселів, а ми, як СП, опинилися в якомусь збитковому становищі. – А ситуація з відвантаженням на умовах FOB вас торкнулася? – Самим безпосереднім чином. Вся ця чехарда, затіяна ДПАУ, до чого привела? Раніше всі ризики по доставці продукції перекладалися на нашого покупця, і це було нам вигідно. А коли ми потрапили в пастку, підлаштований податківцями, всі ризики лягли на нас. Наші споживачі знаходяться не ближче Москви, і ми змушені були перейти до самостійних перевезень по території іноземної держави. Одного разу, в 2000 році, у нас вже був неприємний інцидент, правда, тоді ми везли комплектуючі з Росії в Україну. За 9 км до російської митниці нашу машину пограбували люди, переодягнені в міліцейську форму. І з тих пір ми платимо штрафи рідній державі в розмірі 0,3% вартості зниклого вантажу за так зване знаходження валюти за кордоном. – Щомісяця? – Щодня! Хоча всі знають, що ми праві. Але на сьогодні ми вже заплатили податкової два вартості того вантажу. І в які тільки інстанції не зверталися, ніхто не може допомогти. І жоден суд не приймає до розгляду справи, пов'язані з валютою за кордоном у разі її пропажі на чужій території. Тепер нас штовхають до того, щоб ми транспортували свою продукцію по іноземній території. Значить, ми повинні або нести додаткові страхові витрати, або бути готовими при подібних пригодах повернути гроші покупцю і заплатити йому неустойку. – Ви багато працюєте з російськими партнерами. Як за найближчим "бугром" піклуються про власного виробника? – За часів СРСР основна маса електротехнічних заводів перебувала на території Україні. Зараз Росія прагне заміщати українську продукцію власної. Тому там працюють спеціальні інвестиційні програми для розвитку власної електротехнічної галузі. – А там є підприємства, що випускають продукцію, аналогічну вашій? – Вони з'явилися недавно і вже становлять нам конкуренцію. Причому за стартовими умовами вони знаходяться в кращій ситуації. У них на рідному ринку, природно, немає митних бар'єрів, а нам розмитнення кожної партії обходиться в кілька днів. Після податкової реформи у них з'явилося і таку перевагу, як полегшена база прибуткового податку. А це безпосередньо відбивається на зацікавленості працівників: одна справа, коли в тебе забирають із зарплати 13%, а інша – коли 30-40%. Є і ще одна найважливіша позиція, за якою ми програємо, – створення власних сервісних центрів. Як відомо, у світі реалізація складного обладнання передбачає його подальше обслуговування. А ми не можемо подолати українські закони і створити за кордоном, у Росії, свої сервісні центри. – Це що, заборонено? – Ні, звичайно. Проте нормативна база така, що легальним шляхом вирішити цю проблему майже неможливо. Можна повісити вивіску "Сервісний центр", але ж мова йде про те, щоб наповнити його великими запасами всіляких комплектуючих, витратних матеріалів. А згідно з українськими митними правилами, матеріальні цінності можуть перебувати за межами країни не більше року. Це означає, що кожен рік потрібно возити кожну гайку туди-сюди за тисячі кілометрів і витрачатися при цьому на оформлення всіх митних документів. – І як ви викручуватися? – Ніяк не викручуємося. Не проводимо обслуговування і знаходимося на нижчому щаблі продажів складного високотехнологічного обладнання. Просто при постачанні відправляємо комплект запасних частин. Ще добре, що нафтовики містять при собі власні сервісні центри і можуть у разі чого відремонтувати наше обладнання.
ДЖЕРЕЛО: Бізнес