Переваги і недоліки силікатної цегли

2011-08-08 11:37:45

Силікатна цегла є типом матеріалу, який досить давно займає лідируючі місця по застосуванню на будівельному ринку. Численні властивості силікатної варіанту схожі з керамічною цеглою. Силікатна цегла досить морозостійкий матеріал, і він має найвищими протипожежними особливостями. Сіро-біла силікатна цегла, до якого давно вже встигли звикнути, за останній час пройшов довгий шлях еволюції. За останні десять років технології багатьох заводів зазнали модернізацію, що дозволило випускати продукцію, що відповідає не лише вітчизняним, а й світовим стандартам. У тому числі зросла конкуренція на російському будівельному ринку, що, безсумнівно, йде на користь якості і надійності силікатної цегли.

Силікатна цегла має практично ідеальними геометричними розмірами і формами. За існуючими стандартами він може бути порожнистою, пористо-порожнистою, повнотілою модульним, з пористим наповнювачем. Повнотіла модульний варіант відрізняється збільшеним розміром і повнотілими одинарними параметрами.

Безобжіговим цегла (камінь, блок, силікатна цегла) є, в більшості випадків, будівельним матеріалом для стін. Він виготовляється з використанням методів пресування спеціальної зволоженої суміші, яка зібрана з вапна, піску і спеціальних в'яжучих добавок. Для забезпечення максимальної міцності силікатної цегли, його обдають гарячим струменем пари. В результаті вага одиниці готової продукції складає 4-4.3 кг.

Силікатна цегла використовується не тільки для будівництва стін, але застосовується і в будівництві несучих конструкцій і міжкімнатних перегородок. Силікатна цеглина не бажано застосовувати при будівництві саун і лазень, і ні в якому разі не можна зводити за допомогою його фундамент.

Безсумнівним достоїнством силікатної цегли є його підвищені звукоізоляційні характеристики, що важливо при будівництві міжкімнатних і міжквартирних стін. Але ще одна перевага силікатної цегли просто незаперечно – це низька вартість даного матеріалу. На виробництво подібної продукції йде незначна кількість палива, електроенергії, якщо порівнювати виробництво з виготовленням керамічної цегли. Також сировина, яка вимагає при виробництві силікатної цегли, має на порядок меншу вартість, ніж глина.

Виробництво силікатної цегли дозволяє пофарбувати його в абсолютно будь-який колір, також не обмежується і створення рельєфної поверхні. З огляду на те, що забарвлення цегли досить об'ємна, матеріал забарвлюється повністю, тобто і всередині і зовні цегла буде одного, рівномірного кольору.

Така різноманітність форм і кольорів додасть будь-якого будинку неповторний і індивідуальний вигляд, а в поєднанні з красивою архітектурою – незвичну, а часом і затишну атмосферу. Якщо в обробці буде використаний фактурний цегла, то буде створений ефект стіни, яка викладена з натурального і природного каменю. Силікатна цегла також часто використовується в дизайнерських втіленнях, і часом, приймаючи неймовірні форми і рішення, які дозволяють створити дійсно гарні об'єкти сучасної архітектури .

Силікатна цегла – це екологічно чиста продукція, з огляду на те, що його основною сировиною є натуральні мінеральні компоненти (повітряна вапно, вода і кварцовий пісок).

Але не можна однозначно сказати, який з видів, силікатна або керамічний, є кращим порівняно з іншим. Обидва типи мають свої незаперечні переваги.

-
І ще. , приготовление раствора своими руками . Якщо Ви збираєтеся робити кладку з цегли, то Вам буде скоріше за все цікаво почитати, приготування розчину своїми руками .

Стрічковий фундамент

2008-10-16 14:05:04

Стрічковий фундамент використовують при будівництві будинків з важкими стінами (бетонними, кам'яними, цегельними) або з важкими перекриттями. Стрічкові фундаменти закладають під всі зовнішні і внутрішні капітальні стіни, при цьому форма поперечного перетину однакова по всьому периметру фундаменту. Даний вид стрічкового фундаменту необхідний, коли під будинком влаштовується підвал або гараж, або передбачається цокольний поверх .

Доцільно використовувати стрічковий фундамент і при небезпеці виникнення нерівномірних деформацій підстави при невеликій глибині їх закладення, в цьому випадку в них влаштовують безперервні армовані пояси. Підошву стрічкового фундаменту зазвичай розташовують на 20 см нижче глибини промерзання грунту. На сухих або піщаних грунтах стрічковий фундамент можна закладати і вище глибини промерзання, але не менш ніж на 50-60 см від рівня землі. На сильно спучуються й глибоко промерзають грунтах стрічкові фундаменти застосовуються досить рідко. Товщина піщаної подушки під стрічковий фундамент зазвичай складає 40-60 см, але не повинна бути більше половини всієї висоти фундаменту.

Технологія будівництва стрічкових фундаментів проста, але для них характерна масивність, значна витрата матеріалів і висока трудомісткість, але в той же час максимальна надійність. Мінімальна товщина стрічкового фундаменту залежить від використовуваного матеріалу. Так, наприклад, мінімальні рекомендовані розміри для залізобетону – 100 мм, бетону -250 мм, бутобетона – 350 мм і кладки з природного каменю – 500 мм. Крім того, ширина стрічкового фундаменту під несучими стінами будинку визначається припустимим навантаженням на грунт. На глинистих, суглинних фунтах на глибині 80 см допустиме навантаження на підставу не повинна перевищувати 1,5-2 кг/см2.

Для прискорення будівництва стрічкового фундаменту дуже часто використовують фундаментні блоки. Після того як стрічковий фундамент виведений вище нульової позначки (рівня землі), він вирівнюється цементним розчином, і зверху влаштовується гідроізоляція з двох шарів руберойду на бітумній мастиці. Верхня частина стрічкового фундаменту зазвичай служить цоколем. Щоб оберегти стрічковий фундамент від поверхневих вод і дощу, відразу після завершення його зведення влаштовують вимощення, ширина якої залежить від використовуваних матеріалів. Існує хибна думка, що у всіх випадках краще робити стрічковий фундамент, тобто що має однакову форму поперечного перетину по всьому периметру стін будівлі (зокрема під всіма його внутрішніми несучими стінами).

Насправді для будівництва невеликих будинків стрічковий фундамент на глибину промерзання – очевидна надмірність, принаймні з точки зору несучої здатності. Стрічкові фундаменти на глибину промерзання зводять в основному під важкими будівлями. У пучинистих і глибоко промерзають грунтах стрічковий фундамент застосовують досить рідко. Правда, тут слід зробити застереження. Для будівництва стрічкових фундаментів часто використовують готові фундаментні блоки , зв'язуючи їх цементним розчином.

Але як раз у випадку пучинистих грунтів це не дуже добре, оскільки з'єднання блоків стають слабкими місцями такого фундаменту, і взимку він із прямого може стати зигзагоподібним. Значно краще, хоча і більш трудомістке, зробити стрічковий фундамент монолітним, попередньо спорудивши в траншеї і опалубці сітку з арматурних прутів, зв'язаних між собою дротом або зварених. Арматура повинна утворювати цільну конструкцію і захоплювати вимощення.

Гіпсова облицювальна плитка: як монтувати швидко і правильно?

2011-08-30 10:23:06

Нові технології дозволили повернути в дизайн і ремонт такий матеріал, як гіпсова облицювальна плитка в інтер'єр. Нею можна облицьовувати не тільки стіни, але і стелі в будь-яких приміщеннях, де вологий і сухе повітря. Розміри плитки дуже красиві – 30х30 або 60х60 см, при цьому товщина дуже різна: від півтора до чотирьох сантиметрів.
Існують й рівні, і рельєфні плитки, які допомагають створити в приміщенні чудовий дизайн. Щоб полегшити вагу виробу і спростити монтаж, на тильній стороні плитки робляться поглиблення. Зверніть увагу на бічні краї: на них можуть бути спеціальні пази для кріплення. При їх відсутності, укладання плитки в квартирі буде іншою.

Існує два основних типи монтажу – вологий і сухий.

Сухий варіант сподобається тим, хто звик робіт з гіпсокартоном або з деревом. Великі плити можна посадити на болти, саморізи або виконати кріплення на спеціальні напрямні планки.

Що стосується вологого способу, то тут є варіанти. Для приклеювання листів Ви можете використовувати або монтажні клею, або спеціальні мастики.

Поговоримо детальніше про процес монтажу.

І перший, і другий варіант потребує підготовки поверхні. Її слід очистити від пилу, ретельно розрівняти, однак мокрий спосіб монтажу передбачає вирівнювання стіни самої плиткою. Провести таку роботу під силу лише професіоналу. Серйозних відхилень від площини і перепадів, тим не менш, бути не повинно.
На підготовчому етапі, ретельно відсортуйте плитку, бо серед матеріалу може попастися бракований. Крім цього, робіть отвори для труб чи електричних комунікацій. Різати плитку слід ножівкою по металу. Сухий спосіб монтажу досить простий. Спочатку слід розмалювати поверхню під монтаж за допомогою механічного або лазерного рівня. Потім, дотримуючись площині, плитка монтується на саморізи або інші елементи кріплення.
Що стосується вологого способу, то він складніше. По суті, це різновид укладання керамічної плитки. Спочатку закріпите знизу планку або металевий профіль точно за рівнем. Відступите від підлоги 30-40 сантиметрів, тому закласти цей простір буде простіше. Плитка укладається на спеціальний клей для плитки та каменю знизу вгору. Кожен новий ряд укладається на попередній. Що стосується швів, то і в першому, і в другому випадку їх можна закрити фугою, мастикою або іншим засобом для закладення швів.
Можна здійснювати монтаж гіпсових плит на рейки, якщо Ви не хочете вирівнювати стіну. Цей спосіб самий трудомісткий, зате не доведеться заважати розчин.

Залізобетонні перекриття

2010-09-27 10:33:45

У будинках з кам'яними стінами можна встановити перекриття із збірних залізобетонних балок і плит або збірно-монолітні перекриття.

Залізобетонні балки для збірних перекриттів виготовляють на заводі залізобетонних виробів або на будівельному майданчику. Вони мають Т-подібну форму шириною 16 см і висотою 22 см, бетон-класу В15. Маса балки-150-320 кг.

Як накату застосовують легкобетонні (гіпсобетонні) плити або бетонні пустотілі камені-вкладиші.

Плити накату випускаються з вирізами для спирання на черепні бруски балок. Розміри плит: довжина між балками – 51, 71 і 91 см, ширина – 39,5 см, товщина – 9 см. Маса плити – 23-45 кг.

Камені-вкладиші мають розміри 71×25, 51×32, 71×32 см (довжина на висоту), ширина (уздовж балок перекриття) – 19,5 см. Маса каменів – 24-27 кг.

Збірно-монолітні перекриття влаштовують із звичайних стінових Трьохпустотний бетонних каменів. Для цього споруджують розріджену опалубку з обструганих дощок, розташованих через 50 см між центрами. По дошках розкладають каміння. Уздовж стиків між камінням закладають арматуру у вигляді окремих стрижнів або каркасіков (з верхньої та нижньої робочої арматурою). Утворений зазор заливають бетоном класу В15, В10. Після придбання бетоном 50%-ної міцності, т. е, через 5-10 днів, опалубка може, бути знята.

Якщо будинок проектується будувати з підвалом або на сирих грунтах, цокольне перекриття бажано робити залізобетонним. На відміну від дерева бетон не боїться вогкості і в процесі експлуатації не вимагає ніякого догляду. Зазвичай для цокольного перекриття використовують залізобетонні плити заводського виготовлення довжиною до 6,3 м. На такі плити можна безпосередньо спирати несучі цегляні стіни та перегородки, кухонне і санітарно-технічне обладнання і навіть (поблизу від опори) невеликі опалювальні печі і каміни. Підлоги, що влаштовуються по залізобетонному перекриттю, не мають хиткості і можуть бути виконані практично з будь-яких матеріалів. 'Найчастіше плити для економії бетону і зниження ваги виробники виготовляють з круглими подовжніми порожнечами, як зі звичайного важкого бетону, так і з легкого ( керамзитобетону , шлакобетону тощо) марки 200 і вище.

Багатопустотні плити бувають довжиною від 2,4 до 6,3 або 6,4,6,6 м (за різними серіями типових виробів і різним каталогам) і шириною від 0,6 до 1,8-2,4 м. Товщина всіх багатопустотних плит – 220 мм, а різна розрахункова несуча навантаження при різній довжині плит забезпечується за рахунок різного армування і марки бетону. Вага (маса) таких плит приблизно від 0,9 до 2,5 т, що дозволяє застосовувати автокрани вантажопідйомністю до 3 т. Плити випускають з різною розрахунковим навантаженням. Чим вище розрахункове навантаження, тим дорожче продають плиту. Багатопустотні плити завтовшки 220 мм мають вагу від 250-300 кг/м2, їх приведена висота (умовна, якби вони були суцільні) 120-160 мм.

Всі бетонні плити виготовляють з відкритими або втопленими в невеликих нішах металевими стропувальними петлями, які при монтажі перекриття використовуються і для кріплення анкерів. Потім відкриті петлі відгинають або зрізають. Анкерні зв'язку (кріплення) плит із зовнішніми і внутрішніми стінами встановлюються в кожній другій-четвертій плиті уздовж ряду; виконуються з круглої арматурної сталі діаметром 6-12 мм. Після установки їх накривають для захисту від корозії шаром цементного розчину 30 мм. Гаки для підвіски освітлювальних приладів розміщуються в поздовжніх швах або пропускаються крізь акуратно просвердлені отвори по центру порожнеч плит.

Залізобетонні суцільні (безпустотними) плити можуть мати різні розміри. При довжині 3,6 і 4,2 м товщина їх становить 120 мм, при довжині до 6,6 м – 160 мм. Ширина плит – 1,2-2,4 м і більше. Плити товщиною 160 мм важчі, ніж багатопустотні. Велика вага широких суцільних плит вимагає застосування на будівництві монтажних кранів вантажопідйомністю 7-10 т, що не завжди доступно.

В залежності від можливостей регіональних заводів бетонних виробів можуть випускатися також ребристі залізобетонні плити. Ними можна створити міжповерхове перекриття з роздільним підвісною стелею (коли ребра звернені вниз) або з роздільним підлогою (коли ребра вгору).

Для перекриття приміщення з прольотами 9,12,15 м можна використовувати плити коробчатого перерізу, плити 2Т та ін Плита 2Т являє собою в поперечному перерізі двоконсольних балку з двома поздовжніми ребрами. Її ширина – 2,980 м (номінальна – 3 м), висота по ребру 600 мм.

Плити перекриттів спеціального призначення (для балконів, лоджій, санвузлів) відрізняються від пересічних плит особливостями спирання та наявністю додаткових функціональних отворів.

Для торців залізобетонних плит глибина обпирання на цегляні стіни повинна бути не менше 90-120 мм з відповідними підкладками з розчину, інших матеріалів, які до того ж дозволяють вирівнювати горизонтальність укладання плит.

Торці плит, що спираються на зовнішні стіни товщиною менше 510 мм, слід утеплювати, наприклад, мінеральним повстю, заглушкою з легкого бетону.

Для забезпечення спільної роботи суміжних плит і для поліпшення звукоізоляції перекриття шви, зазори між плитами по рифленим бічним сторонам замонолічівают бетоном на дрібному гравії або цементним розчином. Аналогічно конструюється і примикання до цегляної стіни.

Торці плити, що сприймають навантаження більше 1700 кгс/м2 (наприклад, в багатоповерхових будинках), підсилюють в заводських умовах або безпосередньо при монтажі закладенням бетонними вкладишами.

Клеїмо плитку

2011-09-27 12:52:49

Справа майстра боїться, говорить народна мудрість. Але плиткових справ майстри кажуть, що суєти тут не потрібно, а ось корисну пораду завжди буде доречною. Кілька простих правил допоможуть виконати роботу якісно і в строк.

Правило перше: розрахунок витрати клею для плитки

Потрібно враховувати не тільки фізичні властивості клею, але також вибір підстави, плитки, погодні умови. Так, щодо пористе підставу з цементного розчину поглинає більше клею, ніж бетонна плита, а пориста неглазурована плитка більше, ніж глазурована. Спекотна погода сприяє більш сильному випаровуванню рідини з цементного розчину або мастики, і тому потрібно наносити на основу більшу кількість клею, ніж при нормальній кімнатній температурі. Через таку залежності від різних умов неможливо скласти достовірну таблицю для розрахунку витрати клею для плитки. Тому краще всього подивитися інструкції по застосуванню клею, який ви вибрали, і звернутися за інформацією до продавця-консультанта.

Правило друге: етап підготовки

Визначте послідовність, в якій будете робити облицювання, так щоб в кінці роботи ви опинилися біля вхідних дверей в кімнату, а не в кутку. Якщо по ходу роботи виникла необхідність пересуватися по щойно облицьованому підлозі, тримайте під рукою кілька шматків фанери, щоб прокласти доріжку на підлозі.

Ретельно очистіть підставу для укладання, видаляючи пил, який може зменшити силу зчеплення між клеєм і плиткою. Якщо ви працюєте з клейовим цементним розчином або органічної мастикою на водній основі, то спочатку протріть основу вологою губкою. Для мастики на основі розчинника використовуйте ганчірку, змочену розчинником для фарби або іншими розчинниками, які підходять для даного клею.

Правило третє: нанесення клею для плитки

Всі клеї наносяться приблизно одним і тим же способом. Спочатку – невелика кількість за допомогою рівного краю зубчастої гребінки з V-, U-подібними або квадратної форми зубцями. Потім розчин "причісується" зубчатою стороною гребінки, яка, якщо тримати її під гострим кутом до основи, утворює на поверхні рівні гребені однієї висоти. В процесі стежте за величиною кута і не залишайте грудочок клею на поверхні. Недостатнє або нерівне нанесення клею веде до ослаблення зчеплення і викликає розтріскування плиток і затирочних швів.

Розмір ділянки, на якій ви будете працювати, може бути площею від 0,5 до 2,5 кв. метра, в залежності від розміру облицювання і температури повітря. Якщо спробуєте покрити клеєм всю площу, на яку збираєтеся укладати плитку, досить імовірно, що клей схопиться швидше, ніж ви зможете укласти всі плитки. Висновок: за один раз краще наносити клей на площу не більше одного квадратного метра.

Правило четверте: підбір інструменту

Для тонких плиток добре підходять гребінки із зубцями V-подібної форми розміром 3-5 мм (наприклад, для настінного глазурованої плитки), для плиток більшого розміру (для статевої плитки розміром 15-20 см) – гребінки з квадратними зубцями розміром 6 мм, а гребінки із зубцями U-подібної форми використовуються для великих плиток (розміром 30 см і вище) і неправильних форм.

Важливо правильно підібрати розмір зубців відповідно до розміру плитки. Високі гребені, які виходять при використанні гребінки з великими зубцями, добре покривають зворотну сторону плиток великих розмірів і плиток з виступами. А при використанні гребінки з маленькими зубцями виходять гребені, які підходять для маленьких плиток, але вони будуть недостатньої висоти, щоб повністю покрити задню сторону великих плиток або плиток з виступами.

Правило п'яте: температурний режим

Ідеальною для роботи з будь-яким клеєм вважається температура між 18-24 градусами. При 2-10 градусах клей буде схоплюватися від 4 до 8:00 і більше. У холодну погоду вода в клеїть розчині перетворюється на лід, і клей стає непридатним. Коли стовпчик термометра піднімається до 32 градусів, незалежно від того, піддається складу прямому впливу сонця чи ні, клей звичайно "спікається", тобто волога випаровується швидше, перш ніж клей встигає достатньо схопитися, а його утримує здатність незабаром починає різко зменшуватися.

Так само читайте " Укладання облицювальної плитки "

Все, що потрібно знати про кахлі

2006-11-21 17:56:03

Сьогодні не складно придбати витончену плитку, без зусиль знайдуться і плиточники, готові її викласти. Здавалося б, мрія про красивий інтер'єр стає реальністю по помаху чарівної палички. Але акуратний кахельну підлогу на кухні або стіна у ванній кімнаті – це результат цілого комплексу робіт. Тому перш ніж оформляти замовлення на ту чи іншу плитку фахівці рекомендують вивчити її технічні характеристики, це допоможе заощадити власні кошти і продовжити термін служби керамічного покриття. Потім ретельно підібрати клейовий розчин, на який кераміка буде кріпитися до стіни або підлоги. Хороший підкладковий шар позбавить власника кахельного покриття від необхідності проводити ремонтні роботи через кілька років експлуатації. Про те, як грамотно вибирати керамічну плитку і чим цементний склад відрізняється від сухої суміші і піде мова в нашій статті. Керамічні вироби з'явилися в побуті людини на зорі цивілізації. Вперше глину почали використовувати гончарі для виготовлення посуду. Слідом за ними на пластичний матеріал звернули увагу зодчі, які прикрашали декоративними елементами з глини храми і палаци. Одна з перших архітектурних споруд – Вавилонська вежа – зводилася з використанням кераміки. Стародавнє місто, де і понині підноситься "падаюча" башта, був узятий в кільце високою стіною, ворота якої оформлені глазурованими цеглинами і глиняними фігурками тварин. Проте помилково було б припускати, що в ті далекі часи керамічні вироби були "на вагу золота". Достеменно відомо, що в Єгипті, Месопотамії та інших південних країнах, зважаючи на відсутність будівельної деревини, з каменю і глиняних цеглин будували звичайні житлові будинки. Керамічне мистецтво на Русі стало активно розвиватися в десятому столітті, коли на світ з'явилися перші розписні кахлі російських майстрів. Незважаючи на свій поважний вік, кераміка не втрачає привабливість і сьогодні. Облицювання кахельною плиткою продовжує залишатися одним з найбільш зручних і практичних способів оформлення приміщень. Поряд зі звичною для нас обробкою ванної або кухні, все більш популярною стає тенденція використання керамічної плитки в інтер'єрі житлових приміщень – спалень і віталень, – оформлення керамікою і керамогранітом будівель громадського призначення. З розчину глини з додаванням піску і інших природних компонентів формується плитка певних розмірів. Після чого її обпалюють в печі при температурі близько 1000-1250 градусів Цельсія. В залежності від технології виробництва, керамічну плитку ділять на глазуровану і неглазуровану. Глазурована плитка може піддаватися термічної обробки двічі. Її поверхню покривають шаром кольорового скла, що додає плитці колір, блиск, декоративний малюнок, а також твердість і непроникність. Неглазурована плитка однорідна по всій товщині і, як правило, не має жодних декоративних малюнків. Існує також два види глини, яка застосовується в процесі виробництва плитки, це біла глина і, так звана, червона. Перевернувши виріб тильною стороною, легко визначити з якої сировини воно зроблено. Біла глина буде безбарвною, а червона офарбить матеріал в різні відтінки від жовтого до темно-червоного. Не рекомендується укладати плитку з білої глини на підлогу, так як за своєю структурою вона м'якша, ніж червона. Глина також відрізняється ступенем дрібнодисперсного, тобто кількістю повітряних раковин усередині черепка плитки. Чим менше "бульбашок", тим глина щільніше. Прийнято вважати, що у білої глини щільність вище. Таку основу зручніше різати, надаючи їй нестандартні форми або комбінуючи укладання "колір в колір". До того ж прозорий фон плитки дозволяє виробникам добитися чистих пастельних тонів і відтінків. Принципове значення для будь-якого виду плитки мають калібр і відтінок. В умовах промислового виробництва вкрай важко добитися ідентичною тональності кожного виробу. При складанні плиток один з одним зазвичай виявляються невеликі розбіжності в кольорі. Тому до упаковки товару проводиться сортування, в ході якої групуються плитки однорідні по тону. Точно таким же чином відбувається сортування за фактичними розмірами плитки (калібру), з нормою допуску не більше 1 мм. Плитки одного типу, але різного відтінку і калібру вважаються різними виробами. Необхідно пам'ятати і те, що кількість плиток розраховується в момент замовлення, в разі додаткового замовлення немає твердої гарантії, що наступна партія буде ідентична попередньої. Щоб розрахунок виявився точним, необхідно заміряти поверхню для облицювання й заздалегідь визначити малюнок укладання. У кожному разі, фахівці рекомендують купувати додатково 15% від необхідного обсягу. ОСНОВНІ ПОКАЗНИКИ КЕРАМІЧНОЇ ПЛИТКИ Керамічна плитка, як і будь-який інший обробний матеріал, виконує відразу дві функції – естетичну і практичну. Тому вибирати ту чи іншу колекцію необхідно, враховуючи не тільки зовнішні властивості виробу, але і його технічні характеристики. Основними критеріями якості керамічної плитки служать зовнішній вигляд, міцність і інші показники. Наприклад, зносостійкість – тобто стійкість плитки до стирання. Для класифікації плитки за ступенем стирання використовують метод PEI (Porcelein Enamel Institute – інститут в США, який проводить аналізи, тестування і дослідження керамічних матеріалів). Зносостійкість – одна з головних характеристик для плитки для підлоги, від цього показника залежить, як довго плитка буде зберігати свій зовнішній вигляд без змін. За ступенем ізностойкості плитка ділиться на п'ять груп. Саму "м'яку" групу PEI I рекомендують використовувати тільки для стін. Плитку групи PEI II можна класти на підлогу у ванних кімнатах, спальнях, житлових кімнатах-то є там, де ходять в домашньому взутті. Третя група (PEI III) підходить для всіх приміщень житлового сектора (крім місць з великим рухом людей – сходів, коридорів). Плитка групи PEI IV рекомендується для використання в будь-яких кімнатах житлового сектора (хол, коридор, сходи) і громадських приміщеннях з невисокою інтенсивністю руху (приватні готелі, невеликі ресторани, магазини). Плитка п'ятої групи має найвищі характеристики, її використовують в місцях з підвищеною інтенсивністю руху – ресторанах, супермаркетах, аеропортах. Точна відповідність групи PEI типу приміщення дуже важливо для довговічності плитки. Якщо, скажімо, покласти на підлогу плитку з більш низькими характеристиками, ніж потрібно, то через деякий час на ній з'являться подряпини, поверхня стане матовою, глазур зітреться і оголиться глиняна основа. Водопоглинання і морозостійкість – взаємозв'язані характеристики, вони безпосередньо залежать від пористості плитки. Показник водопоглинання плитки найбільш актуальне при роботі з басейнами, тому що для цих цілей повинна використовуватися спеціальна плитка з високим відсотком водопоглинання. При облицюванні ванних кімнат і інших приміщень цей показників, як правило, не враховується, оскільки практично вся випускається сьогодні плитка відповідає вимогам ГОСТу. Морозостійкість – здатність керамічних виробів, насичених водою, витримувати багатократне поперемінне заморожування в повітряному середовищі і відтавання у воді без ознак руйнування і без значного зниження міцності. Іншими словами, показник морозостійкості – це стійкість до циклічних заморожування і відтавання. Методиками перевірки обумовлено, що 25 циклів заморожування-відтавання достатньо для того, щоб встановити факт наявності або відсутності стійкості. Плитка подвійного випалення – досить пориста і, отже, не морозостійка. А плитка одинарного випалення з водопоглинанням менше 3% вважається морозостійкої. Ступінь морозостійкості обов'язково потрібно враховувати в тому випадку, коли плитку укладають на вулиці або в неопалюваному приміщенні, де температура повітря опускається нижче нуля. Хімічна стійкість – здатність емалі плитки витримувати при кімнатній температурі контакт з хімічними речовинами (побутовою хімією, добавками для басейну, солями і кислотами), не зазнаючи при цьому зовнішніх змін. Після випробувань плитці присвоюється клас стійкості до агресивних середовищ, виходячи з характеру пошкоджень. Між тим треба мати на увазі, що поверхня, облицьована плиткою, має шви. Тому високий ступінь захисту від хімічних впливів будуть мати тільки ті поверхні, шви в яких заповнені епоксидними матеріалами. Твердість плитки показує її здатність протистояти появі подряпин при дії абразивних речовин. Кварцсодержащих пісок (а саме він є головним абразивом для підлогових матеріалів) має за шкалою Мооса твердість 7 балів з 9. Отже, щоб на поверхні плитки не залишалися подряпини, вона повинна мати більш високим показником за твердістю. До речі, відзначимо, що подряпини на матовій поверхні не так помітні, як на блискучою. Механічні характеристики плитки – мова йде про навантаженнях, які кераміка може витримати і при цьому не зламатися. Це особливо важливо для підлогової плитки. Як правило, для неї визначаються опір на вигин і межа міцності (навантаження, яку повинна витримувати плитка). Чим нижче водопоглинання матеріалу, тим вище опір на вигин. Наприклад, у керамограніта дуже високий опір на вигин, а у пористої плитки – низька. Межа міцності на вигин залежить також і від товщини плитки: чим вона товщі, тим вище межа її міцності. Технічні характеристики та норми для кахлю давно й докладно розробляються в багатьох країнах світу. Існує кілька систем стандартів для керамічної плитки. Найвідоміші з них – стандарти DIN (Німеччина), UPEG (Франція), BS (Великобританія), ASTM-ANSI (США), UNI EN (Італія). Є також російські стандарти: ГОСТи № 6887-90 (плитка для підлоги), № 6141-91 (плитка для внутрішнього облицювання стін), № 13996-93 (плитка керамічна фасадна). Але найбільшого поширення і авторитет отримали норми UNI EN, розроблені Європейською комісією стандартизації (СЕN) в Італії. Ці норми дійсні у всіх країнах Європи і взяли їх неєвропейських країнах. Стандарти UNI EN при цьому не мають сили закону: допускається реалізація керамічних виробів, не задовольняють їх вимогам. Проте якість такої плитки справедливо можна поставити під сумнів, тому при виборі все ж варто віддати перевагу продукцію, що має знак якості UNI. Використовуйте плитку ЗА ПРИЗНАЧЕННЯМ Втім, до поняття "технічні характеристики" кахельної плитки потрібно ставитися дуже уважно. Тому як у випадку з керамікою висока якість не завжди має підтверджуватися високими експлуатаційними показниками. Так, наприклад, якщо Ви хочете використовувати плитку у ванній кімнаті, потрібно врахувати, що підлога і стіни ванної контактують з хімічними реагентами, що залишають плями (засобами особистої гігієни, косметикою і т.п.). Тут потрібно кахель з підвищеними хімічними характеристиками, низькою пористістю, хорошою кислотостійкої і опірністю підставах. Ці властивості стають ще більш важливими, якщо мова йде про облицювання басейнів, де вода піддається регулярним і руйнівним для кахлю хімічним діям. Зате у ванній не так важлива ступінь зносостійкості плитки, особливо при облицюванні стін. Зовсім необов'язково укладати підлога у ванній дорогою плиткою з підвищеною морозостійкість або високою зносостійкістю (класів IV або V). Її місце – в приміщеннях громадського призначення, торгових і виставкових залах. У житловому приміщенні, як правило, не потрібна плитка вище III класу стираності (якщо не вважати передпокою). Інша справа – кухня. Від кахлю на стінах кухні також не потрібно високої зносостійкості, і так само, як у ванній, плитка повинна мати підвищені хімічні характеристики. Але от для підлоги на кухні потрібний не тільки хімічно стійкий, але більш міцний і низкопористий кахель (зазвичай III класу зносостійкості). Ще більш стійка до стирання плитка (IV і V класу) знадобиться у вестибюлі, передпокої або коридорі. Таким чином, можна зробити висновок, що кахельна плитка має цільове призначення. Тому перш ніж оформляти замовлення покупець повинен чітко уявляти, які саме властивості і характеристики плитки особливо важливі в тому приміщенні, де вона буде укладена. Однак широкий спектр вибору і різноманітність пропонованої продукції здатні ввести в оману навіть фахівця-плиточника. Тому ми пропонує нашим читачам зручну шпаргалку, за допомогою якої легко визначити плитку якого типу потрібно класти в те чи інше приміщення. Як правило, всю необхідну інформацію про властивості керамічної плитки можна отримати, поглянувши на упаковку і "розшифрувавши" значення розміщених на ній піктограм. Наприклад, зображення ступні на чорному фоні поміщається на упаковках з напільного плиткою. Малюнок кисті руки відповідає плитці для стін. Сніжинка позначає морозостійкість. Ступня на заштрихованому тлі – підвищену зносостійкість. Неодноразове повторення одного і того ж значка говорить про високий рівень того чи іншого показника. І, нарешті, перед остаточним вибором потрібно обов'язково перевірити товар "на око і на дотик". Керамічна глазурована і неглазурована поверхня повинна бути ідеально рівною і гладкою, без тріщин, сколів, сторонніх включень, опуклостей або вогнутостей. Це можна перевірити, приклавши дві плитки «обличчям» один до одного. Краї також повинні бути рівними (перевіряється аналогічно). Слизькість плитки найкраще дізнатися дослідним шляхом: капнути води і спробувати на дотик. Природно, якщо мова йде про житловому приміщенні, буде потрібно плитка з більш високим опором до ковзання. І на завершення розмови про кахельної плитки, відзначимо деякі тенденції в області "керамічного дизайну". Як стверджують архітектори, багато невід'ємні риси, характерні для дизайну керамічної плитки колишніх років, сьогодні йдуть у минуле. Так, наприклад, поступово втрачає популярність плитка з флористичним декором. Це стосується не тільки яскравих, кричущих панно, що покривають великі ділянки стін, – вони сьогодні навряд чи можуть знайти споживача через невеликі розміри сучасних квартир. Але навіть маленькі, більш-менш прикрашені плитки, які могли б служити вставками, – це вже вчорашній день в плиткової "моді". Їм на зміну прийшло безліч геометричних форм в світлих тонах, а також наслідування природним матеріалам – мармуру, вапняку, граніту, різним видам каменів, навіть напівдорогоцінним. Така плитка ніколи не набридає погляду і нагадує не узори і арабески, а скоріше кольорові тіні на стіні. Зі знанням справи слід підходити до вибору кольору і фактури плитки. Непродумані колірні рішення можуть викликати саму непередбачувану реакцію. Так, наприклад, в малогабаритну квартиру з маленькими приміщеннями, краще вибрати світлі тони: вони здатні зорово збільшувати простір. При цьому розташовані під прямим кутом один до одного однакові поверхні сприймаються по-різному. Практично неможливо досягти абсолютно однакового кольору стін і стель, навіть обробивши їх матеріалом з однієї партії. Ще більш істотні зміни спостерігаються при освітленні обробки різним світлом. Так, блакитна глазур при освітленні жовтим світлом лампи розжарювання буде виглядати зеленої. Потрібно пам'ятати про те, що будь-яке забруднення менш помітно на темних і мають зернисту або хроматичну структуру поверхнях. Але на глянцевих плиткових покриттях – особливо чорного кольору – більше впадають в очі подряпини і невеликі відколи. Так що при виборі кольору і фактури керуватися бажано не тільки особистими пристрастями, але і знанням законів природи. Грамотний підхід абсолютно необхідний – як при виборі потрібних технічних характеристик плитки, так і при продумуванні колірного рішення. Він допоможе уважному покупцеві уникнути помилок, а також, при мінімальних затратах засобів і сил, обзавестися красивим плитковим покриттям. ЯК ПРИГОТУВАТИ РОЗЧИН ДЛЯ МОНТАЖУ Черепиця Грамотно вибрати плитку – це лише пів справи. Щоб стіни або підлогу радували око довгий час, потрібно провести якісне укладання кераміки. Майстри виділяють кілька типів кладки, кожна з яких має і достоїнства, і недоліки. Наприклад, кладка впритул або, так звана безшовна, підкреслює безперервність поверхні, вона економічна і прискорює виконання робіт. Але утворює жорстку облицювальну поверхню, що при певних умовах (наприклад, осідання нового будинку) може призвести до здуття і обвалу плиток. Укладаючи плитку без шва, важко досягти чіткої лінії на стику виробів, не менш проблематичною буде і його герметизація. Кладка с открытым швом, на расстоянии нескольких миллиметров между плитками считается более надежной. Впрочем, вне зависимости от типа укладки, прежде чем приступать к отделочным работам, необходимо определить на какой состав керамическая плитка будет крепиться к основанию. Вариантов у строителей немного. А если быть точным, то всего два: в качестве подкладочного слоя можно использовать цементно-клеевую смесь или же современные сухие смеси с модифицированными добавками. Рассмотрим первый, наиболее распространенный, вариант. Сразу отметим, что и для облицовки стен и для настилки полов цементный раствор приготавливается совершенно одинаково. Растворы рекомендуется замешивать из крупнозернистого промытого песка и цемента не ниже марки 300. Соотношение частей цемента и песка в готовом составе должно быть следующим: 1:5 при цементе марки 300-400; 1:6 при цементе марки 500-600. Для того чтобы плитка лучше держалась на облицовываемой поверхности, можно добавить в приготовленный для работы цементный раствор 1/25 часть клея ПВА, клей улучшает сцепление керамической плитки со стеной и полом. Песок, используемый в растворе, должен быть сухой, в противном случае его очень трудно будет просеять сквозь мелкое сито. Просеивать песок сквозь сито обязательно, так как в непросеянном песке останутся различные посторонние включения: кусочки ракушек, мелкие камешки, кусочки глины. Они мешают установке плитки на поверхность, поскольку их размеры обычно оказываются гораздо больше, чем толщина слоя, необходимого для установки керамической плитки, и не позволяют ей сесть на место. Если начать по плитке постукивать, чтобы все-таки установить ее как надо, она просто треснет. Цемент для приготовления раствора желательно брать только свежий, недавно изготовленный, поскольку чем свежее цемент, тем лучше будет держаться плитка на полу и стенах. Дело в том, что, как известно, цемент при хранении ежемесячно теряет около 5% своей активности (то есть качества), за год – до 40%, за два – до 50%. Поэтому старайтесь класть керамическую плитку на раствор из свежего цемента. При покупке обращайте внимание на дату его изготовления, которая должна быть указана на мешке. Если дата изготовления на мешке не указана или же цемент продается россыпью, можно определить его свежесть и, значит, качество визуально. Возьмите горсть цемента и сожмите его. Если он свободно "потечет" у вас между пальцами, значит, он недавно изготовлен, если сомнется в комок, значит, цемент старый. Цементный раствор для облицовывания пола и стен приготавливается так: 1 часть цемента и 3, 4, 5 или 6 частей песка (в зависимости от марки цемента) тщательно перемешиваются. Потом добавляется вода и состав снова перемешивается до тех пор, пока не достигнет консистенции тестообразной массы. Если по специфике облицовки вам нужно класть керамическую плитку на сравнительно тонкий слой раствора, его нужно сделать пожиже. Для использования более толстого слоя раствора и смесь, соответственно, нужно замешивать несколько гуще. Для улучшения сцепления керамической плитки со стеной в цементный раствор можно добавить клей ПВА. СОВРЕМЕННЫЕ СУХИЕ СМЕСИ КАК АЛЬТЕРНАТИВА Раньше плиточники были вынуждены изготавливать раствор самостоятельно. Состав изготавливали непосред ственно перед началом облицовки, отмеряя компоненты "на глазок". Качество подобного клея напрямую зависело от профессиональных навыков мастера: сумел соблюсти дозировку – плитка будет держаться несколько десятилетий; пересыпал песка или цемента – ремонт придется переделывать через полгода. Теперь у любителей мастерить своими руками и профессиональных строителей есть альтернатива – сухой плиточный клей. Первые сухие строительные смеси появились в нашей стране почти десять лет назад. Тогда основной ассортимент был представлен продукцией западных фирм, со временем его пополнили и отечественные марки. Сегодня на прилавках строительных магазинов сухие смеси, в частности клей для керамики, импортного и российского производства представлены в равных пропорциях. Выбор у покупателя огромен. Сухие строительные смеси отличаются друг от друга рецептурой, количеством модифицирующих добавок и, как следствие, стоимостью. Причем в данном случае, утверждение: чем дороже, тем качественнее, не всегда верно. Цена на сухой клей – это слагаемое стоимости его компонентов. В рецепт смеси входит вяжущее вещество (в данном случае цемент), нейтральные наполнители для обеспечения оптимального объема (песок) и специальные добавки, придающие ей разнообразные свойства. Если стоимость песка и цемента более – менее стабильна, то цена на химические добавки варьируется в очень широких пределах. Она-то и определяет конечную стоимость продукта. Именно модифицирующие добавки делают тот или иной клей пригодным для выполнения конкретных работ. Їм під силу збільшити адгезію і морозостійкість, вони зменшують пористість складу та надають клею підвищені характеристики. Естественно самыми дорогими считаются импортные добавки, поэтому сухие смеси, привезенные из за рубежа, находятся в верхней ценовой категории. Следом за ними идет отечественная продукция, в которой использовались иностранные добавки и технологии. Самый недорогой клей производят из отечественных составляющих. Кстати, многие специалисты рекомендуют покупать сухой клей российского производства, так как везти из-за границы дорогостоящие компоненты большого смысла не имеет. За те же деньги можно приобрести высококачественный клей отечественной марки. Несмотря на различия в химическом составе, все сухие смеси для наклеивания керамической плитки имеют общие свойства. Во-первых, они удобны в работе, сухую смесь просто разводят водой в нужной пропорции и она готова к применению. Во время нанесения клей не образует комков и не стекает, что при работе с настенной плиткой является неоспоримым плюсом. Во-вторых, готовый клей долго держится на поверхности, препятствуя механическому разрушению плитки и защищая ее от влаги. И, наконец, вся продукция, которой торгуют строительные рынки и магазины, считается экологически чистой. Классический раствор песка и цемента может сравниться с современными сухими смесями, пожалуй, лишь в вопросах экологической чистоты. Сухие смеси у большинства российских покупателей ассоциируются с продукцией нескольких иностранных производителей. Финский концерн Optirok, чья торговая марка Vetonit появилась на нашем рынке одной из первых, имеет в своем ассортименте десять разновидностей клея для керамической плитки. Универсальный клей "Vetonit plus fix" применяется для работ с напольной и настенной плиткой внутри помещения. Клеящий раствор "Vetonit для пола" предназначен для укладки плитки больших размеров. Его применяют для экстерьерных работ, например, для фиксации тротуарной плитки, он также пригоден для отделки плавательных бассейнов. Безусадочный клей "Vetonit fix" рекомендован для укладки кафельной и мозаичной плитки в кухне и ванной комнате. Специальные химические добавки в составе клея гарантируют крепкую фиксацию плитки в агрессивной среде, даже если ее закрепить прямо на кирпичную кладку. Для тех же целей можно использовать быстро-схватывающий состав "Vetonit адгезия". Единственное, о чем стоит помнить при работе с этой разновидностью сухого клея, что он очень быстро высыхает. Производители советуют наносить его на ту площадь, которая может быть облицована плиткой в течение 15 минут. В помещениях с повышенной влажностью кафельную плитку лучше всего наносить на гидроизоляционный клей Vetonit. Он состоит из двух компонентов: сухой смеси на цементной основе и специальной жидкости. Смешав оба составляющих, мастер получит эластичную водонепроницаемую клеящую массу для укладки плитки. Для сложных оснований финские специалисты разработали несколько разновидностей сухого клея, в том числе "Vetonit для ремонтных работ" и "Vetonit эпоксидный". Клей для ремонтных работ наносят на стены, покрытые пластиком, керамической плиткой, окрашенные поверхности. Этот клей не боится термического воздействия, поэтому его применяют при облицовке каминов и полов с подогревом. Если стена была подвергнута химическим или механическим воздействиям, то закрепить на ней плитку возможно с применением эпоксидного клея, который состоит из нескольких компонентов. Однако данный клей не подходит для работы с пористой плиткой. Не менее популярен польский клей Atlas. Его преимущество заключается в сочетании двух показателей – цены и качества. При относительно невысокой стоимости, польский клей обладает европейским стандартом качества. Клей Atlas считается универсальным раствором, он водонепроницаем и морозостоек, поэтому его применяют внутри и снаружи зданий. Его укладывают почти на любое минеральное основание, в том числе на старую плитку. Однако более совершенным продуктом в семействе клеевых растворов Atlas считается Atlas Plus, который обладает повышенной эластичностью и адгезией. Им можно клеить плитки на дерево и другие "трудные" поверхности. Его используют при укладке керамической плитки на полы с подогревом, а также для приклеивания тяжелых плит больших размеров (до 1х1 метра). Плюс к этому Atlas Plus характеризуется повышенной водонепроницаемостью и устойчив к температурам эксплуатации от -20 до +60 градусов Цельсия. Немецкий завод Schtern выпускает сухой клей Sopro, который может использоваться при работе с керамикой и натуральным камнем. Стандартная клеевая смесь "Sopro FBK 372" предназначена для облицовки кафельной плиткой стен и полов внутри и снаружи помещения. Клеи "Sopro FF 450" и "Sopro №1" содержат армирующую волоконную добавку, поэтому их применяют для отделки каминов, теплых полов, бассейнов и резервуаров с питьевой водой. Для сложных оснований немецкие производители разработали формулу клея "Sopro FKM 444", с его помощью легко закрепить фасадные плиты большого размера. Плиты из натурального камня удержат на поверхности клеи "Sopro MFK 446" и "Sopro TR 425", оба состава содержат трасс, который предохраняет камень от прокрашивания. Разнообразию сухих смесей иностранного производства приходиться только позавидовать. Но и отечественные фирмы за последнее время существенно расширили свой ассортимент. Если полтора-два года назад производители сухого клея в нашей стране могли похвастаться тремя различными рецептурами (клей "стандартный" для обычных работ, "супер" для влажных помещений и "люкс" для сложных поверхностей), то сегодня крупные фирмы-изготовители считают своим долгом обеспечить покупателя полной гаммой продукции на все случаи жизни. К таковым можно отнести завод Anker, который предлагает около десятка различных клеев. На выбор покупателю фирма предоставляет сразу два вида клеевых смесей для напольной плитки – "стандартный" и "супер". Последний отличается высокой устойчивостью к механическим нагрузкам и климатическим изменениям, его применяют для укладки кафельной плитки на балконах, лестницах, террасах. Монтажный клей для облицовочных плит подойдет для работ с крупноформатными плитами и мозаикой. Чтобы плиточные работы не пошли прахом на пластиковых, гипсокартонных и деревянных поверхностях, рекомендуется использовать эластичный клей Anker. В отдельную серию выделен клей для отделки плавательных бассейнов. Как заявляют производители, он обладает особой прочностью, морозоустойчив и высокоэластичен, с его помощью бассейн можно облицевать плиткой, натуральным камнем и мрамором. Московское предприятие "Унистром-трейдинг" специализируется на производстве самых разных сухих строительных смесей. Под торговой маркой "Юнис" завод выпускает пять различных клеевых составов. Помимо "джентльменского набора" растворов для крупных плит, природного камня и бассейна, компания предлагает клей "Юнис XXI", который выравнивает поверхности и заполняет раковины, трещины и неровности (глубиной до 5мм). Для так называемых сложных поверхностей компанией был разработан клей "Юнис плюс", он укрепит керамическую плитку и натуральный камень на стены, полы и потолки из газобетона, кирпича и железобетона. Клеевые смеси "Боларс" приготовлены на цементно-песчаной основе с использованием импортных полимерных добавок. Марка "Стандарт" предназначена для наклеивания плитки внутри помещений, для экстерьерных работ лучше использовать клей "Боларс плюс". Еще два раствора "Боларс-Гранит" и "Боларс – Аква плюс" созданы для работы с каменными плитами и для облицовки бассейнов. Их хотя качественные характеристики продукции "Боларс": влагостойкость, высокая адгезия, эластичность, экологическая чистота – полностью соответствуют западным стандартам, ассортимент фирмы на фоне иностранных аналогов выглядит более чем скромно. Выбирать клей для керамической плитки нужно тщательно. Прежде чем оплатить 25 килограмм сухой смеси (именно такой вес имеет стандартная упаковка строительного клея), желательно его опробовать. Взять небольшое количество клея и "провести разведку боем", если сухая смесь полностью оправдает надежды, можно смело покупать упаковку. Если же такой возможности нет, то лучше покупать раствор известной марки, которая уже зарекомендовала себя на рынке строительных материалов.

Як зміцнити керамічну плитку

2012-01-20 11:00:20

Як і чому волога накопичується між стіною, стелею і іншою поверхнею і самою плиткою? Основна причина полягає в тому, що при конструюванні були допущені якісь помилки і похибки. Волога могла проникнути за плитку через щілини, які розташовуються між ними. Очевидно, що плитку, яка почала «протікати», необхідно знімати. Однак часто буває так, що точно такий же плитки в наявності знайти не можна, а збивати всю стару буває досить жалюгідно. В цьому випадку можна скористатися наступним способом: за допомогою ножа або викрутки необхідно вискобліть те, що залишилося від шару цементу, на який клали плитку, після чого можна акуратно і легко зняти осколки плиток або самі плитки, якщо вони вціліли. Краще всього знімати фрагменти плиток окремо один від одного. Якщо плитка розкололася, то виймаються осколки необхідно розташовувати в такому ж порядку, в якому вони були зняті.
Після того, як керамічна плитка була знята, можна приступати до роботи з очищення поверхні підлоги або стіни. Осколки або цілі плитки необхідно викласти на яку-небудь поверхню, яка попередньо була змазана шаром спеціального бистросхвативающегося цементу. Під ті плитки, які лежать плоско, необхідно під невеликим нахилом встановити пластину з гіпсокартону для того, щоб вода могла протекти без всяких перешкод. В якості ущільнювача можна використовувати епоксидну шпаклівку.
Потім необхідно очистити всі щілини і зазори, що утворилися між плитками, а також видалити те, що залишилося від цементу. Шматки зламаною плитки укладаються на те місце, на якому вони розташовувалися, шляхом склеювання їх епоксидною шпаклівкою. Далі за допомогою невеликого шматка сухої тканини необхідно змастити поверхню стіни вазеліном, наносячи його від середини стіни до її країв. Важливо стежити потім, щоб вазелін випадково не потрапив на поверхню, на яку нанесений клей. Що стосується клею, то він повинен бути двокомпонентним, і повинен наноситися досить товстим шаром – таким чином, щоб при натисканні клей був видавлений з пазів. Крім того, важливо пам'ятати, що в тому випадку, якщо вазелін таки потрапить на клей, то обидві речовини втратять свої властивості, зокрема, клей втратить свою клейкість. В той момент, коли клей вже схопився, але ще не встиг затвердіти, можна зрізати його залишки за допомогою гострої стамески. В залежності від типу клею, схоплювання відбувається протягом шести годин, а сам клей починає тверднути через приблизно добу. Зазначимо, що клей твердне швидше в тому випадку, якщо частки розколотої плитки поміщаються в піч, температура якої становить 50 градусів за Цельсієм. Таким чином, осколки склеюються практично непомітно, до того ж, найкраще клей розтікається саме по глазурованим краях керамічної плитки.
В якості клею для наклеювання плитки на стіну краще всього вибирати епоксидний будівельний клей . Його перевага полягає в тому, що навіть самий тонкий шар такого клею підвищує стійкості поверхні до дії вологи. Клей найкраще завдає відразу на плитку, а утворилися шви можна заповнити спеціальним силіконом.

Бетонна епопея

2006-11-01 10:43:02

Основним матеріалом, який традиційно застосовують у всіх областях будівництва, є бетон. В даний час виробництво бетону та залізобетону в Україну характеризується докорінною зміною інфраструктури. Головна причина – перехід від повнозбірних будівництва із залізобетонних виробів до спорудження об'єктів з монолітного бетону. Природно, змінюються вимоги до проектування, забезпечення властивостей бетонних сумішей і бетонів з урахуванням впливу найрізноманітніших технологічних і кліматичних факторів. Крім того, за останнє десятиліття технологія бетону збагатилася засобами регулювання, досягнення і підтримки заданих властивостей бетонних сумішей і бетонів. Це, – насамперед, високоефективні хімічні і мінеральні добавки нової генерації, фібра, текстиль і так далі. З їх застосуванням досліджені і встановлені нові закономірності в бетоноведенії, створено бетони нового покоління. Такі бетони з успіхом застосовуються в різних країнах при зведенні висотних будівель, мостів, тунелів, складних об'єктів типу морських бурових установок тощо. Досягнуто необхідний ступінь технологічності бетонних робіт, скорочення трудовитрат, різке зниження складнощів догляду за бетоном і дуже високі показники міцності і довговічності. ПЛЮСИ І МІНУСИ БЕТОНУ Бетон на неорганічних в'яжучих речовинах є композиційний матеріал, що отримується в результаті формування і твердіння раціонально підібраної бетонної суміші, що складається з терпкої речовини, води, заповнювачів і спеціальних добавок. Склад бетонної суміші повинен забезпечити бетону до визначеного терміну задані властивості (міцність, морозостійкість, водонепроникність і ін.) Перевагами бетону та залізобетону є: – низький рівень витрат на виготовлення конструкцій у зв'язку з застосуванням місцевої сировини; – можливість застосування в збірних і монолітних конструкціях різного виду та призначення; – механізація і автоматизація готування бетону і виробництва конструкцій; – при належній обробці бетон дозволяє виготовляти конструкції оптимальної форми з точки зору будівельної механіки і архітектури; – бетон довговічний і вогнестійкий, а його щільність, міцність і інші характеристики можна змінювати в широких межах і одержувати матеріал із заданими властивостями. Недоліком бетону – як і будь-якого кам'яного матеріалу, є низька міцність на розтяг, яка в 10-15 разів нижче міцності на стиск. Цей недолік усувається в залізобетоні, коли розтягуючі напруги сприймає арматура. Близькість коефіцієнтів температурного розширення і міцне зчеплення забезпечують спільну роботу бетону і сталевої арматури в залізобетоні, як єдиного цілого. Завдяки цьому бетони різних видів і залізобетонні конструкції з них є основою сучасного будівництва. КЛАСИФІКАЦІЯ БЕТОНІВ По виду в'яжучого виділяють: – цементні (найбільш поширені); – силікатні (вапняно-кремнеземисті); – гіпсові, змішані (цементно-вапняні, вапняно-шлакові і т.п.); – спеціальні – застосовуються при наявності особливих вимог ( жаростійкості, хімічної стійкості та ін.) По виду заповнювача бетони діляться на: – щільні; – пористі; – на спеціальних заповнювачах, що задовольняють особливі вимоги (захист від випромінювань, жаростійкість, хімічну стійкість і т.п.). У правильно підібраної бетонної суміші витрата цементу складає 8-15%, а заповнювачів – 80-85% (за масою). У вигляді заповнювачів використовують місцеві кам'яні матеріали: пісок, гравій, щебінь, а також побічні продукти промисловості (наприклад, дроблені і гранульовані металургійні шлаки). В залежності від щільності розрізняють бетони: – особливо важкі – щільністю більше 2500 кг/м3, виготовлені на особливо важких заповнювачах (з магнетиту, бариту, чавунного скрапу та ін); ці бетони застосовують для спеціальних захисних конструкцій; – важкі – щільністю 2200 – 2500 кг/м3 на піску, гравії або щебені з важких гірських порід; застосовують у всіх несучих конструкціях; – полегшені – щільністю 1800-2200 кг/м3; їх застосовують переважно в несучих конструкціях; – легкі – щільністю 500-1800 кг/м3. До них в свою чергу відносяться: а) легкі бетони на пористих природних і штучних заповнювачах; б) комірчасті бетони (газобетон і пінобетон) з суміші в'яжучого, води, тонкодисперсного кремнеземистого компонента і порообразователя; в) великопористі (беспесчание) бетони на щільному або пористому крупному заповнювачі без дрібного заповнювача; – особливо легкі (ніздрюваті і на пористих заповнювачах) – щільністю менш 500 кг/м3, використовувані в якості теплоізоляції. МАРКИ І КЛАСИ БЕТОНІВ При проектуванні бетонних і залізобетонних конструкцій призначають необхідні характеристики бетону: клас (марку) міцності, марки морозостійкості і водонепроникності. За проектну марку бетону по міцності на стиск приймають опір осьовому стиску (кгс/см2) еталонних зразків-кубів. За проектну марку бетону за міцністю на осьовий розтяг приймають опір осьовому розтягуванню (кгс/см2) контрольних зразків. Ця марка призначається тоді, коли вона має першорядне значення. Проектна марка бетону по морозостійкості характеризується числом циклів поперемінного заморожування і відтавання, яке витримує зразки в умовах стандартного випробування, і призначається для бетону, що піддається багаторазовому впливу негативних температур. Проектна марка бетону по водонепроникності характеризується одностороннім гідростатичним тиском (кгс/см2), при якому зразки бетону не пропускають воду в умовах стандартного випробування, і призначається для бетону, до якого пред'являються вимоги по щільності і водонепроникності. Проектну марку бетону по міцності на стиск контролюють шляхом випробування стандартних бетонних зразків: для монолітних конструкцій у віці 28 діб., Для збірних конструкцій – у строки, встановлені для даного виду виробів стандартом або технічними умовами. Проектну марку бетону монолітних конструкцій дозволяється встановлювати при спеціальному обгрунтуванні у віці 90 або 180 діб. в залежності від термінів завантаження, що дозволяє економити цемент. Міцність бетону визначають шляхом випробування зразків, які виготовляють серіями; серія, як правило, складається з трьох зразків. Межа міцності при розтягуванні зростає при підвищенні марки бетону по міцності при стисненні, однак збільшення опору розтягуванню сповільнюється в області високоміцних бетонів. Тому міцність бетону при розтягу складає 1/10-1/17 межі міцності при стисненні, а межа міцності при вигині – 1/6-1/10. Однорідність міцності бетону Бетон повинен бути однорідним – це найважливіше технічне та економічне вимога. Для оцінки однорідності бетону даної марки використовують результати контрольних випробувань бетонних зразків за певний період часу. Міцність бетону залежить від коливання в якості цементу і заповнювачів, точності дозування складових, ретельності приготування бетонної суміші й інших факторів. Для підвищення однорідності бетону необхідно застосування цементу і заповнювачів гарантованої якості, підвищення рівня технологічної дисципліни, автоматизація виробництва. Отже, для нормування міцності необхідно використовувати стандартну характеристику, яка гарантувала б отримання бетону заданої міцності з урахуванням можливих її коливань. Такий характеристикою є клас бетону. Клас бетону – це числова характеристика якої-небудь його властивості, прийнята з гарантованою забезпеченістю 0,95. Це означає, що встановлена ​​класом властивість забезпечується не менш ніж в 95 випадках з 100 і лише в п'яти випадках можна чекати його не виконаним. Бетони підрозділяються на класи: В1; В 1,5; В2; В2, 5; В3, 5; В5; В7, 5; В10; В12, 5; В15; В20; В25; ВЗО; В40; В45; В50; В55; В60. Співвідношення між класом і марками бетону по міцності при нормативному коефіцієнті варіації v = 13,5%. ФІЗИКО-ХІМІЧНІ ВЛАСТИВОСТІ БЕТОНУ Теплофізичні властивості бетону Теплопровідність – найбільш важлива теплофізичні характеристики бетону, особливо при використанні в огороджувальних конструкціях будівель. Теплопровідність важкого бетону в повітряно-сухому стані 1,2 Вт / (м. ° С), тобто вона в 2-4 рази більше, ніж у легких бетонів (на пористих заповнювачах і комірчастих). Висока теплопровідність є недоліком важкого бетону, тому панелі зовнішніх стін з важкого бетону виготовляють з внутрішнім шаром утеплювача. Теплоємність важкого бетону змінюється у вузьких межах-0 ,75-0, 92 Вт / (м. ° С). Лінійний коефіцієнт температурного розширення бетону становить близько 0,0000 ГС, отже, при збільшенні температури на 50 ° С розширення досягає приблизно 0,5 мм / м. Для уникнення розтріскування споруд великої протяжності бетон розрізають температурно-усадкових швами. Крупний заповнювач і розчин, як складові бетону, мають різний коефіцієнт температурного розширення і по-різному деформуються при зміні температури. Великі коливання температури (понад 80 ° С) зможуть викликати внутрішнє розтріскування бетону в результаті різного теплового розширення великого заповнювача і розчину. Характерні тріщини поширюються по поверхні заповнювача, деякі з них утворюються в розчині, а іноді і в слабких зернах заповнювача. Внутрішнє розтріскування можна запобігти, якщо правильно підібрати складові бетону з близькими коефіцієнтами температурного розширення. Морозостійкість Морозостійкість бетону визначається шляхом поперемінного заморожування в холодильній камері при температурі від 15 до 20 ° С і відтавання у воді при температурі 15-20 ° С бетонних зразків-кубів з розмірами ребра 10, 15 або 20 см (в залежності від найбільшої крупності заповнювача) . Зразки випробовують після 28 діб витримування в камері нормального тверднення або через 7 діб після теплової обробки. Контрольні зразки, призначені для випробування на стиск в еквівалентному віці, зберігають у камері нормального тверднення. Морозостійкість бетону залежить від якості застосованих матеріалів і капілярної пористості бетону. Обсяг капілярних пір робить вирішальний вплив на водопроникність і морозостійкість бетону. Морозостійкість бетону значно зростає, коли капілярна пористість менше 7%. Встановлено марки по морозостійкості: F50, F75, F100, F150, F200, F300, F400, F500 Водонепроникність Для зменшення водонепроникності в бетон при його виготовленні вводять ущільнюючі (алюмінат натрію) і гідрофобізующіе добавки. Нафтопродукти (бензин, гас та ін) мають менше, ніж у води, поверхневий натяг, тому вони легше проникають через звичайний бетон. Для зниження фільтрації нафтопродуктів у бетонну суміш вводять спеціальні добавки (хлорне залізо та ін.) Проникність бетону по відношенню до води і нафтопродуктів різко зменшується, якщо замість звичайного застосовують розширюється портландцемент. За водонепроникності бетон ділять на марки W2, W4, W6, W8 і W12, де марка позначає тиск води (кгс/см2), при якому зразок-циліндр висотою 15 см не пропускає воду в умовах стандартного випробування. Деформативні властивості бетону Конгломератная структура бетону визначає його поведінку при зростаючій навантаженні осьового стиснення. Область умовно пружної роботи бетону – від початку навантаження до напруги стиснення, при якому по поверхні зчеплення цементного каменю з заповнювачем утворюються мікротріщини. Досліди підтвердили, що при невеликих напругах і короткочасному навантаженні для бетону характерна пружна деформація, подібна деформації пружини. Модуль пружності бетону зростає при збільшенні міцності і залежить від пористості: збільшення пористості бетону супроводжується зниженням модуля пружності. При однаковій марці по міцності модуль пружності легкого бетону на пористому заповнювачі менше в 1,7-2,5 рази важкого бетону. Ще нижче модуль пружності пористого бетону. Таким чином, пружними властивостями бетону можна управляти, регулюючи його структуру. Повзучість (збільшення деформацій бетону в часі при дії постійної статичного навантаження) залежить від виду цементу і заповнювачів, складу бетону, його віку, умов твердіння та вологості. Менша повзучість спостерігається при застосуванні високомарочних цементів і щільного заповнювача – щебеню із вивержених гірських порід. Пористий заповнювач посилює повзучість, тому легкі мають велику повзучість в порівнянні з важкими бетонами. Передчасне висихання бетону погіршує структуру і збільшує його повзучість. Однак насичення водою затверділого бетону може викликати зростання повзучості. Повзучість і пов'язана з нею релаксація напружень може грати негативну роль. Наприклад, повзучість бетону призводить до втрати натягу; в попередньо напружених залізобетонних конструкціях. Усадка і набухання бетону При твердінні на повітрі відбувається усадка бетону, тобто бетон стискається, і лінійні розміри бетонних елементів скорочуються. В результаті усадки бетону в залізобетонних і бетонних конструкціях виникають усадочні напруги, тому споруди великої довжини розрізають усадковими швами, щоб уникнути появи тріщин. Адже при усадці бетону 0,3 мм / м у спорудженні довжиною 30 м загальна усадка складає близько 10 мм. Масивний бетон висихає зовні, а всередині він ще довго залишається вологим. Для зниження усадочних напруг і збереження монолітності конструкцій прагнуть зменшити усадку бетону. Найбільшу усадку має цементний камінь. Введення в бетон заповнювача зменшує кількість в'яжучого в одиниці об'єму матеріалу, при цьому утворюється своєрідний каркас із зерен заповнювача, перешкоджає усадки. Тому усадка цементного розчину і бетону менше, ніж цементного каменю. Бетон зовнішніх частин гідротехнічних споруд, цементно-бетонних доріг періодично зволожується і висихає. Коливання вологості бетону викликають поперемінним деформації усадки і набрякання, які можуть викликати появу мікротріщин і руйнування бетону. ОСНОВИ ВИГОТОВЛЕННЯ кольорового бетону Пігменти для фарбування бетону (порошкові, рідкі або гранульовані), незалежно від технології процесу, повинні відповідати певним вимогам за лугостійкість, світлостійкості і змочуваності, які впливають на сумісність пігментів з іншими компонентами бетонної суміші. Зміст пігментів в бетоні обмежено 10% від ваги портландцементу, попільного пилу та інших в'яжучих компонентів суміші. Рівень дозування, вище якого пігмент не робить впливу на колір бетону, близький до 6% і залежить від типу і кольору пігменту. Багато популярних і економні відтінки можуть бути отримані при дозуванні близькою до 1%. Для отримання оптимальної насиченості кольору матеріал пігменту перемелюється до мікроскопічних часток, нерідко до 1/100 діаметра зерна портландцементу. Ці дрібні частинки змішуються і скріплюються з цементним розчином, який потім перемішується з піском і великим наповнювачем бетонної суміші. Найбільш поширеним типом пігменту є окис заліза. Пігменти на основі окису заліза економічні, довговічні, не роблять значного впливу на екологію, безпечні для здоров'я і широко доступні. Крім мінеральних (рудних) окисів заліза, також використовуються синтетичні. Синтетичні окису забезпечують хорошу насиченість і рівномірність кольору, і, звичайно, мають чотири "базових" кольори: жовтий, чорний і два відтінки червоного (з відтінком жовтого або блакитного). Для отримання зеленого пігменту використовується окис хрому, для блакитного – кобальт. Двоокис титану може бути використана для освітлення бетону, однак для цієї мети частіше використовують білий портландцемент. Отримання широкого спектра кольору бетону досягається змішуванням базових відтінків. Крім самих пігментів, на колір бетону впливають колір цементу, піску і наповнювачів, водо-цементне відношення, текстура поверхні, умови твердіння і дотримання технології обробки поверхні. ДОБАВКИ ДО БЕТОНІВ Світовий досвід свідчить, що отримати бетони високої якості без застосування різних добавок неможливо. На ринку представлені різні типи добавок: – суперпластифікатори – пластифікатори – воздухововлекающие добавки – сповільнювачі – прискорювачі – антифризи – добавки, поліпшують перекачування бетонної суміші. Основним показником, що впливає на механічну міцність бетону є водно-цементне співвідношення (В / Ц). Чим цей показник нижчий, тим вище кінцеві механічні характеристики міцності бетону. Але при зниженні В / Ц без застосування пластифікаторів погіршуються показники рухливості бетону. Погіршення рухливості, не дозволяє якісно укласти бетонну суміш і потрібні додаткові енерговитрати для укладання такого бетону. Правильний підбір пластифікуючих добавок дозволяє знизити кількість води в бетонній суміші без зміни її легкоукладальності. Наступною важливою причиною використання суперпластифікаторів є зниження витрати цементу. Використання добавок дозволяє знизити споживання цементу в бетоні без зміни показників кінцевої міцності бетону і рухливості укладається суміші. Зниження витрати цементу крім економічного ефекту дає можливість знизити термальні навантаження бетонної конструкції, що призводять в іншому випадку до утворення тріщин і усадок. На українському ринку представлено багато різних пластифікуючих добавок: від найпростіших на основі лігносульфонатів, що дають мінімальне зниження води в бетонній суміші, до високотехнологічних акрилових суперпластифікаторів нового покоління з максимальною водозниження суміші і абсолютно нейтральних до металевої арматури. Таким образом, использование современных высокотехнологичных добавок дает массу преимуществ: — увеличение долговечности конструкции; — отличные показатели ранней и конечной прочности; — снижение водо-цементного соотношения при сохранении высокой подвижности смеси; — снижение термических напряжений и микротрещин в результате исключения или сокращения пропарочной обработки; — снижение температуры гидратации в массивных бетонных конструкциях и, как следствие, снижение усадок и трещинообразования; — отсутствие каверн, раковин и пустот внутри и на поверхности бетона; — улучшение показателей морозостойкости и водостойкости бетона; — снижение энергозатрат на укладку бетона; — оптимальное время выдержки; — уменьшение расхода цемента.

Технологія укладання плитки на гіпсокартон

2012-05-23 15:59:05

Гіпоскартон активно застосовується для обробки внутрішніх приміщень квартири, оскільки він є ідеальним матеріалом по своїх фізичних і гігієнічних характеристикам. У зв'язку з тим, що матеріал має широку сферу застосування, у багатьох виникає питання про те, як укладати плитку на гіпсокартон.
Дуже часто у ванній кімнаті або на кухні доводиться використовувати матеріал для вирівнювання стін або пристрою декоративного шафи. В цьому випадку виникає необхідність облицьовувати стіни, оброблені гіпсокартоном, керамічною плиткою. Технологія укладання не залежить від того, який саме тип плитки використовується. Основні труднощі пов'язані з фізичними характеристиками гіпсокартону.
Укладання плитки може спричинити викривлення гіпсокартону, тому, щоб такого не відбувалося, використовують напрямні планки. Оскільки листи будівельного матеріалу дуже тонкі, то планки необхідно встановлювати на відстані, не менше 40 см один від одного. Крім цього на основу можна приклеїти штукатурну поліпропіленову сітку.
Потім поверхня грунтується зубчастим скребком. Спочатку грунтовка наноситься рівним краєм, а потім суміш розрівнюється зубчастою стороною таким чином, щоб на поверхні залишилися горизонтальні смуги.
На наступному етапі здійснюється безпосередній кріплення плитки. Це можна робити за допомогою еластичного плиткового клею, мастики на основі рідкого скла або рідких цвяхів . Найоптимальнішим варіантом є клей, так як він дозволяє згладити нерівності поверхні завдяки своїй еластичності.
Після укладання п'яти рядів плитки рекомендується робити перерву, щоб клей встиг підсохнути. Після закінчення облицювання поверхня повинна сохнути не менше доби і тільки через 24 години можна приступати до затірки швів.

Тверда порода

2006-11-01 16:10:03

У компанії «Штерн-Цемент», найбільшому виробнику цементу в Росії, помінялося керівництво. Засновник компанії Володимир Штернфельд був відправлений у відставку за те, що вів бізнес непрозоро. Змінивши керівний склад і стратегію, акціонери компанії розраховують відстояти свої позиції перед обличчям наступаючих конкурентів. Минулого тижня рада директорів звільнив від займаної посади президента «Штерн-Цементу» Володимира Штернфельд. Разом з ним позбувся посади і перший віце-президент компанії з фінансів Кирило Карташов. Новим главою компанії був призначений голова ради директорів Володимир Добрушкін. Те, що сталося можна вважати класичним конфліктом, пов'язаним з переділом впливу у великій компанії. Підгрунтя інтриги досить проста. Щоб її зрозуміти, достатньо згадати звивисту історію «Штерн-Цементу», що виріс за 1990-і роки в основного російського виробника цементу. Спочатку називалася «Росштерн» компанія з метою розширення бізнесу та розвитку виробництва перетворилася на «Штерн-Цемент» з приходом до складу акціонерів американського інвестиційного фонду Russia Partners Management LLC, який в даний час володіє приблизно 50% капіталу компанії (при створенні в 1995 році нової компанії американці вклали в бізнес $ 20 млн, за що отримали 41% акцій). Залучення іноземного інвестора дозволило «Штерн-Цементу» отримати контроль над кількома відомими цементними заводами (зараз компанії належать мальцевскі, Липецький, Михайлівський, Саввінскій, Воркутинського і Подгоренський заводи). У виробничих показниках це 7 млн ​​тонн цементу в рік (з планами збільшення обсягу в 2002 році до 9 млн тонн) з 35 млн сукупної виробленого в Росії цементу. Можна легко уявити собі специфіку процесу придбання виробництв. Цементні заводи – підприємства з радянським менеджментом і радянськими ж традиціями, до яких відносяться насамперед платежі «чорним налом» і наявність значних заборгованостей, що формуються штучно з метою зробити невигідним для потенційних інвесторів придбання підприємства. Досягнення домовленостей з «червоними директорами», бухгалтерська дипломатія, набір інструментів впливу на власників (від грошових приманок до серйозних заходів тиску) – заняття досить специфічне і до кінця зрозуміле тільки найдосвідченішим вітчизняним менеджерам, до яких, безумовно, відноситься і Володимир Штернфельд. Однак для представників іноземного бізнесу подібні ігри видаються чимось дуже дивним. А коли ними займаються ділові партнери, це вселяє підозра, що вони замишляють щось недобре. Що й показав приклад «Штерн-Цементу», главу якого звинуватили в непрозорості ведення бізнесу, незважаючи на заявлені плани Штернфельд провести в цьому році міжнародний аудит компанії. Як заявив газеті «Коммерсант» Володимир Юхнович, що став новим головою ради директорів компанії, «попереднє керівництво не задовольняло сучасним вимогам. Були відсутні прозорість фінансових потоків і вертикальна інтеграція компанії. Тепер у нас з'явилася реальна можливість провести міжнародний аудит і котирувати акції компанії на закордонних ринках ». Цікаво, що це вже не перша зміна керівництва в «Штерн-Цементі». Воно вже змінювалося – причому в повному складі – навесні 2000 року. Але тоді все пройшло досить мирно: зміщений з поста президента компанії Владислав Максимов поступився керівне крісло свого батька, тобто Володимиру Штернфельд. Кадрова реформа тоді також мотивувалася менеджерськими аргументами – відставлений керівництво відмовлялося використовувати бартерні та взаємозалікові схеми, які розроблялися за безпосередньої участі Володимира Штернфельд. Питання конкуренції Однак крім змін у керівництві «Штерн-Цементу» є ще один важливий нюанс. Його дуже акуратно висловив російський глава Russia Partners Володимир Андрієнко, сказавши, що в акціонерів викликає занепокоєння стан компанії на російському ринку, яке залишається «непорушним тільки поки». Зовні це виглядає парадоксом, оскільки саме відставка Володимира Штернфельд безпосередньо асоціюється з погіршенням справ компанії, яку він очолював, і про це відкрито говорять конкуренти «Штерн-Цементу» – приміром, директор компанії «Осколцемент» Володимир Гузь. Не варто забувати, що Штернфельд володіє великими зв'язками в уряді Москви – зокрема, в столичному стройкомплексе, що є основним споживачем цементу. Однак не все так просто. З приходом у владу команди будівельних менеджерів ситуація з поставками цементу стала мінятися. З чуток, новий заступник Ресина Михайло Балакін став методично витісняти «Штерн-Цемент» з московського будівельного ринку, стимулюючи тим самим конкурентів Штернфельд, які з часом почали розвивати бізнес. В результаті положення компанії в столиці похитнулося. Цементна галузь поступово звикає до нових умов ринку, що обумовлено постійним зростанням попиту на житло в столиці і як наслідок на цемент. При цьому самі показники виробництва цементу (див. графік) по відношенню до його споживання в будівництві досить парадоксальні. При майже триразовому (з радянських часів) падінні обсягів виробництва дефіциту цементу не спостерігається донині. Хоча в перспективі він можливий. Поки третина всього виробленого цементу доводиться на області Центрального федерального округу, де левову частку споживають столичний і підмосковний будкомплексу. Однак ринок цементу, або, як його одного разу назвав Володимир Штернфельд, «хліб будівництва», вкрай перспективний, бажання стати на ньому монополістом цілком очевидно. «Штерн-Цементу» це в якійсь мірі вдалося: компанія контролює близько 30% цементного ринку європейської частини Росії і до недавнього часу забезпечувала 70% поставок по Москві. Стратегія була сформульована самим Володимиром Штернфельд гранично конкретно, причому під девізом турботи про галузь в цілому: «Ми продаємо цемент по $ 25 за тонну, західні виробники – по $ 80. При цьому собівартість їхньої продукції $ 15, а у нас $ 18. Щоб врятувати галузь, треба стати монополістом і затверджувати ціни через Антимонопольний комітет. І в ці ціни закладати гроші на розвиток, переозброєння і т.п. »Однак при агресивній скупці цементних заводів цілком досягти поставленої задачі поки не вдалося. І, мабуть, вже не вдасться. Хоча компанія залишається одним з провідних гравців, на цьому ринку починається серйозна конкуренція – не тільки Володимир Штернфельд в минулі роки займався активним розширенням виробництва. Вони йдуть як господарі На п'яти «Штерн-Цементу» наступають найбільші іноземні концерни, а також незалежні російські виробники. Зокрема, набирає обертів світовий лідер цементного ринку – швейцарський холдинг Holderbank, перекупив ряд заводів у занепалої компанії «Альфа-цемент». Ще один великий учасник цементного ринку – французька компанія Lafarge (номер 2 в світі). У Росії вона контролює «Воскресенскцемент», «Воскресенський завод» і «Афанасієвський кар'єр». До речі, саме цю компанію вибрав найбільший виробник московського житла – ДБК-1. Специфіка галузі, як і суміжних галузей виробництва, полягає в тому, що публічно пропагується убогість і тяжке становище цементних заводів (100-процентна зношеність обладнання, висока собівартість, пов'язана із застарілими технологіями, жадібність природних монополій тощо) – це не більше ніж піарівський трюк, і досить нехитрий. Просто директора з ностальгічними почуттями згадують про часи, коли за «лішенскіе» промови можна було знайти завидний статус планово збиткового підприємства. В реальності все – або принаймні більшість – з діючих на сьогодні підприємств (всього їх 59) піддавалися реконструкції і модернізації і можуть працювати ще з півстоліття. Інакше кажучи, майже безкоштовно дісталися нинішнім цементним королям підприємства цілком працездатні. Інша справа, що директорам набагато приємніше і вигідніше домагатися бюджетних вливань, пільг та субсидій, ніж налагоджувати менеджмент і розширювати збут. Проте з часом ситуація зміниться. Як прогнозував минулого літа Володимир Штернфельд, потреба в цементі зросте через кілька років до 45 млн тонн на рік, завантаження підприємств, яка зараз знаходиться на рівні 35 – 40% потужностей, трохи збільшиться. Вже сьогодні значно знижуються ризики вкладень в цементні виробництва: якщо раніше вони були пов'язані з незрозумілими перспективами збуту продукції, то останні роки ринок зростає дуже швидкими темпами – приблизно на 15% в рік. Треба думати, що, незважаючи на відставку з поста президента «Штерн-Цементу», Володимир Штернфельд нікуди з великого московського бізнесу не дінеться. До речі, наскільки можна зрозуміти, свою частку в бізнесі компанії Штернфельд зберіг. Надто вже помітною фігурою він є. Тільки поки не зовсім ясно, якою буде наступна реінкарнація цементного короля – як чиновника, директора якого-небудь виробництва або топ-менеджера житлових програм. Резюме Володимира Штернфельд Володимир Штернфельд народився 19.09.1937 р. в Москві. У 1974 р. закінчив Всесоюзний заочний політехнічний інститут за спеціальністю інженер-економіст. У 1956 – 1959 рр.. служив в лавах Радянської армії. У 1959 – 1988 рр.. – Настроювач, інженер, старший інженер, начальник цеху, заступник головного інженера, заступник директора на ряді промислових підприємств м. Москви. 1988 – 1992 рр.. – Керівник фірми «Промбудматеріали» (колишня «Мосмехцемелеватор» Мосгорглавснаба). У 1992 р. Штернфельд заснував АТ «Росштерн». Поряд з цементним бізнесом фірма успішно брала участь в сфері бізнесу будівельних і нерудних матеріалів, виробництва і торгівлі цукром, продуктами харчування. На базі цементного бізнесу АТ «Росштерн» в 1995 р. було утворено ВАТ «Штерн-Цемент». У 1998 – 2000 рр.. Володимир Штернфельд займав посаду першого заступника начальника Управління позабюджетного планування розвитку Москви, а з березня 2000-го – президент ВАТ «Штерн Цемент».