Пити хочеться
2006-11-07 12:44:23
Літо тільки наближається до зеніту, а південь і південний схід країни вже постраждали від посухи. Слава богу, друга половина червня побалувала дощами і рятівною прохолодою. Однак за довгостроковими прогнозами, і липень, і серпень передбачаються спекотними і сухими. Це неминуче загострить проблему нестачі води, особливо якісної питної. Серйозний попереджувальний дзвінок уже пролунав на Луганщині, в м. Суходольську, де виникла масова спалах гепатиту А. Її причина – забруднення питної води каналізаційними стоками. От уже до чого дійшло – куди зливаємо, звідти і п'ємо. На сьогодні в Україні практично всі поверхневі, а в окремих регіонах і підземні води за рівнем забруднення не відповідають вимогам стандарту на джерела водопостачання. У той же час існуючі очисні споруди, технології очищення та знешкодження питної води не в змозі довести її хоча б до рівня показників безпеки. Що б там не говорили державні екологи про поліпшення стану справ з нашими річками та озерами у зв'язку зі спадом промислового виробництва в останні роки, а значить і скороченням скидання стоків, проте моніторинг якості води поверхневих водойм, здійснюваний санепідслужбою, свідчить про протилежне – екологічний стан водойм не поліпшився. Швидше, навпаки. Особливу стурбованість викликає басейн Дніпра, який напуває 35 мільйонів жителів України. І неспеціалісту зрозуміло: якість питної води залежить від того, наскільки чисті джерела водопостачання. З стоків отримати джерельну свіжість не можна. У нас же на сьогодні не залишилося жодного поверхневого водоймища, який за основним санітарно-хімічними та мікробіологічними показниками відповідав би першої категорії. На даний час практично всі водойми за рівнем забруднення можна віднести до третьої категорії. І скільки таку воду ні хлорують, ні відстоюй, ні фільтруй … Використовувані у нас технології водопідготовки розраховані на доведення природної (вихідної) води до рівня питної лише в тому випадку, якщо вихідна відповідає вимогам першої категорії. А такої, як уже сказано вище, у нас не залишилося. Застосування в технології водопідготовки хлору, неефективних коагулянтів, відсутність надійних фільтрів призводить до того, що в питну воду потрапляє значна кількість неорганічних і органічних забруднювачів, шкідливих для здоров'я людини. Крім того, потенційна небезпека питної води з поверхневих водойм полягає ще й у тому, що вітчизняні технології водопідготовки не гарантують видалення вірусів. Яку ж воду можна сьогодні пити, не побоюючись за своє здоров'я? Альтернативою водопровідній вважається бюветна вода, і багато хто, особливо кияни, віддають їй перевагу. Деякі ж вважають, що найкраще пити бутильовану, хоча і не впевнені, що вміст ємності завжди відповідає змісту етикетки. І якщо про водопровідної і бюветної води пишуть багато, то поширювана інформація про розфасованої (бутильованої) воді носить виключно рекламний характер. Тому ми вирішили якоюсь мірою заповнити цю прогалину. Отже, які існують критерії якості розфасованої питної води? Яким стандартам вона повинна відповідати? На що потрібно звертати увагу споживача, купуючи бутильовану воду? Як захиститися від фальсифікату? На ці та інші запитання ми спробували знайти відповіді, звернувшись у відомі наукові установи, до авторитетних учених і фахівців. Кілька забігаючи наперед, зауважимо: з усього, що вдалося з'ясувати, вимальовується досить цікава картина. Вода вже не дар, вода тепер товар Те, що раніше вважалася даром природи, як повітря, і діставалося теж задарма, – варто було лише зачерпнути цілющої прохолоди з криниці або підставити долоні під кришталеву джерельну струмінь, – тепер доступно не кожному. Сьогодні в розвинених країнах високоякісна питна вода є цінним продуктом і коштує чималих грошей. У розфасованому вигляді така вода продається в супермаркетах. І якщо ще якийсь десяток років тому для нас це здавалося мало не дивацтвом, то тепер бутильована вода стала поширеним товаром і на вітчизняному ринку. Виробництво її постійно збільшується, попит також неухильно зростає. Пити ж хочеться всім. Фахівці виділяють кілька основних причин підвищення попиту населення на розфасовану питну воду. Це, по-перше, збільшення кількості екстремальних ситуацій, у тому числі з пошкодженням системи централізованого водопостачання, і екологічно неблагополучних регіонів, по-друге, зміна способу життя населення: все більша кількість людей харчується не вдома (відрядження, туристичні поїздки і т. д .), що призводить до підвищення ризику захворювань, викликаних вживанням недоброякісної води, по-третє, розширення знань про наслідки захворювань, обумовлених «водним чинником», а також про вимоги до безпеки питної води. Не всі бутильовані води придатні для щоденного вживання. Існує наступна градація: натуральна питна вода, мінеральна столова, мінеральна лікувально-столова і мінеральна лікувальна. (До речі, раніше лікувально-столова та лікувальна води продавалися тільки в аптеках). Різниця між ними суттєва – і за загальним солевмістом, і за складом мікрокомпонентів, і за іншими характеристиками. Відповідно до існуючих у нас нормативами, наприклад, в їдальні воді допускаються вищі показники наявності деяких компонентів – забруднювачів антропогенного походження, ніж в лікувально-їдальні, оскільки вважається, що перша призначена для тимчасового застосування. Напевно, немає необхідності говорити тут про те, що мінеральні води пити постійно не можна, інакше замість лікувального ефекту можна отримати зворотне. Лікарі кажуть, що навіть якщо у воді немає небезпечних забруднень, а лише підвищена її загальна мінералізація, то постійне вживання такої води – прямий шлях до захворювань нирок і печінки та іншим непередбачуваних наслідків. Проте в наших магазинах продаються переважно мінеральні води. Лікарі також радять не зловживати газованою водою, особливо солодкою, то пак напоями. Загалом же кількості розфасованої води, яка реалізується на вітчизняному ринку, частка негазованої поки залишається порівняно невеликою (діаграма). До відома батьків (і чиновників): у США заборонили продаж солодких газованих напоїв в школах. У Росії також видано аналогічний наказ, який увійде в дію з першого вересня цього року. Узаконений фальсифікат? Чутки про те, що в пляшках, незважаючи на привабливі етикетки, може перебувати проста водопровідна вода, аж ніяк не перебільшені. Сьогодні виробники не гребують подібного роду «водним бізнесом». Схопити їх за руку при цьому не можна, бо, як не дивно, діють вони на законних підставах. Так, відповідно до Закону України «Про питну воду та питне водопостачання», прийнятому в 2002 році, для виробництва фасованої питної води може використовуватися вода підземних джерел або централізованого питного водопостачання, додатково оброблена з метою поліпшення її якості. Залишимо питання обробки та поліпшення якості води на совісті виробників. Зрештою, скільки мотузочці не витися … Однак споживач має право знати, що він купує, образно кажучи, не «Мерседес» за ціною «Запорожця» – просто доочищену питну воду. У нас же на етикетках, як правило, значиться «Природна питна вода» і далі, не економлячи на епітети, розхвалюються її властивості. До речі, згідно з вимогами Європейської асоціації виробників бутильованих вод на етикетці обов'язково має бути позначена походження води. Тобто, якщо це водопровідна доочищена, то так повинно бути і написано. До зарубіжного досвіду в цьому питанні ми ще звернемося, а зараз поцікавимося, які існують у нас нормативні вимоги до якості води, розфасованої в ємності. Виявляється, ніяких. Да-да, стандартів, що регламентують вимоги до бутильованої води, в Україну не існує. На сьогодні ГОСТ 2874-82 («Вода питна»), розроблений ще в колишньому СРСР, і СанПіН МОЗ України 383-96 (українська редакція ГОСТу) є зведенням нормативних вимог для всіх типів вод – і централізованого водопостачання, і бюветної, і бутильованої. Відповідно до Держстандарту, вода повинна контролюватися за 28 показниками. Тоді як у розвинених країнах вона перевіряється на наявність не менше сотні різних забруднювачів, небезпечних для здоров'я. Так, наприклад, в США національними первинними нормативами питної води встановлено в обов'язковому порядку досліджувати її на наявність двох десятків неорганічних компонентів і більш ніж п'ятдесяти органічних сполук (потім слідують такі показники, як радіонукліди, мікроорганізми та ін.) Крім максимально допустимих рівнів забруднення (MCL), американці ввели показники, що характеризують рівень повної безпеки для здоров'я (MCLG). Слід звернути увагу: в колонці цих показників навпроти 23 компонентів (акриламід, алахлор, бензол, бензо (а) пірен, чотирихлористий вуглець, діоксин, гептахлор, гептахлорбензол і т. д.) позначені нулі. Далі вказано, який ризик представляють ці небезпечні хімічні сполуки при попаданні в організм з питною водою. Навіть у самих мінімальних дозах вони здатні викликати важкі хронічні захворювання. Тому потрібно прагнути, щоб їх взагалі не було в питній воді. Кожні п'ять років в нормативні вимоги вносяться зміни, доповнення, оскільки технічний прогрес не стоїть на місці і в навколишньому середовищі з'являються нові забруднювачі. У наших же нормативних документах, застиглих на рівні сімдесятих років, нічого цього немає. Правда, СанПіН наказує перевіряти воду по 56 параметрам. Проте, як запевняють фахівці, при нинішніх технологіях водопідготовки та водоочищення домогтися того, щоб вона відповідала цим вимогам, практично неможливо. Тим часом якість бутильованої води вимагає до себе більш пильної уваги, адже вона призначена для вживання в сирому вигляді. Тому й вимоги до неї, в принципі, повинні бути більш жорсткими, ніж до звичайної, водопровідної. Така вода повинна бути гарантованої якості. Зрештою гаманцю споживача вона обходиться відчутно дорожче в порівнянні з тією, що подається по трубах централізованого водопостачання. Найголовніша, притому невидима небезпека, яка може критися в бутильованої води, – мікроби. І хоча воду перед розфасуванням знезаражують, це ще не означає, що вона стає безпечною раз і назавжди. Багато що залежить від дотримання умов її транспортування і зберігання. А в тому, що вони у нас часто-густо порушуються, сумніватися не доводиться. Мікроорганізми всюдисущі, є вони, природно, і в бутильованої води. Більш того, в замкнутому просторі створюються сприятливі умови для їх розмноження. При цьому дуже важливу роль відіграє температурний фактор. Влітку, коли температура піднімається до 25 градусів і вище, для мікробів просто рай – вони починають бурхливо розвиватися і розмножуватися, досягаючи часом просто-таки приголомшливих концентрацій (до 200 -300 тис. в одному мілілітрі). «На сьогодні в світі немає єдиних вимог і сформованого уявлення на те, яка кількість і яких мікроорганізмів можна допускати в бутильованої води, – відзначає зав. лабораторією санітарної мікробіології Інституту гігієни і медичної екології (ІГМЕ) ім. А. Марзєєва Галина Корчак. – Навіть якщо вони не викликають гострих шлунково-кишкових інфекцій, вся ця мікробна маса в результаті своєї життєдіяльності виділяє продукти метаболізму, які бувають дуже токсичні. Бактеріальні ендотоксини не можуть бути абсолютно байдужими для людини. Навіть якщо вони не викликають якогось гострого стану, то можуть надавати хронічну інтоксикацію паренхіматозних органів, що може відбитися на стані здоров'я дитини, хворої зі зниженим імунним статусом ». На думку пані Корчак, найвразливіше місце розфасованої води – мікробіологія. В ІГМЕ нині дуже серйозно займаються вивченням розвитку мікробіологічних процесів в бутильованої води з метою розробки критеріїв її безпеки, а також визначення оптимальних умов і термінів її зберігання. З минулого року спільно з Українським центром з проблем захисту прав споживачів (УкрЦЗПП) ведуться дослідження якості фасованої води, споживаної населенням країни. У 2002 році було досліджено 39 найменувань бутильованої (негазованої) води, виробленої в різних регіонах країни. – Як показали мікробіологічні аналізи, – коментує Г.Корчак результати досліджень, – понад 50% проб не відповідали стандарту. А якщо виходити з рекомендацій директиви ВООЗ, згідно з якою кількість мікроорганізмів при температурі плюс 22 градуси за Цельсієм не повинно перевищувати 100 на мілілітр, то слід відверто визнати: дуже мало бутильованих вод відповідає цій вимозі. (За даними Українського центру з проблем захисту прав споживачів, лише 33% проб не відповідали стандартам. Кому вірити?) З відомих марок питної води, зразки яких були взяті на аналізи, успішно пройшли всі перевірки на відповідність нормативам (як за мікробіологічними, так і за фізико-хімічними показниками): «Ордана», «Старий Миргород», «Юрське джерело», «Бонаква». Не відповідали вимогам стандартів «721», «Жива роса» (їдальня, оброблена сріблом), «Срібна» (їдальня), «Блакитний ключ», «Агата ільєнська Справжня», «Срібна агата», «Кристал», «Ясен», «Росі Буковини», «Джерельна» (доочищена), «Олімп» та інші питні води регіональних виробників. Причому деякі зразки являли собою справжній «бульйон» – кількість мікроорганізмів в них на порядок, а то і два перевищувало допустиму норму. Що п'ємо? Сольовий розчин – У наших магазинах продається тільки мінеральна вода і зовсім немає знесоленої. Мінеральні води шкодять здоров'ю, – вважає фахівець у галузі сучасних систем водопідготовки, доктор технічних наук Михайло Пономарьов. – Встановлено, що води із загальною мінералізацією понад 2 г / л прискорюють процес старіння. Тому мінеральні води можна пити тільки за призначенням лікаря і обмежений час. Чим менше солей у воді, тим вона краща. Про це писав ще Авіценна. Цей висновок підтверджується і сучасними дослідженнями. Так, у науково-технічному журналі «Екологія Довкілля та Безпека життєдіяльності» (№ 1, 2003 р.) опублікована фундаментальна стаття академіка НАН України В. Шестопалова і співробітника Інституту геологічних наук НАНУ Н. Овчинникової під назвою «Підземні води і здоров'я?» Автори зіставили складу питних вод підземного походження та частоту онкологічних захворювань в різних регіонах України. Для аналізу були обрані п'ять областей України: Одеська та Полтавська (з високою онкозахворюваністю), Київська і Харківська (з середньою) та Рівненська (з низькою). Перераховані області були обрані з тим розрахунком, щоб охопити весь діапазон мінералізації вод, що використовуються для пиття в Україну (від невеликої до найвищої). Так, у Рівненській області для пиття використовуються прісні і ультрапрісні води, в деяких районах Полтавської та Одеської – солонуваті. У Рівненській області, найбільш благополучної щодо онкозахворюваності, нижня межа мінералізації підземних вод становить всього 34 мг / л, в той час як в Одеській вона сягає місцями 2237 мг / л. На думку пана Пономарьова, найкраща вода для пиття – знесолена. Не випадково місця масового проживання довгожителів об'єднує тільки одна особливість – там п'ють слабомінералізовану воду. Нашими ж «водними» стандартами забороняється випуск води з мінералізацією нижче 100 мг / л. Цим самим, вважає Михайло Іванович, ми позбавляємо людей права вибору. У той же час ГОСТ допускає концентрацію солей у питній воді до 1000 мг / л. (У США межа загального солевмісту не повинен перевищувати 500 мг / л. Воду з мінералізацією 1000 мг / л там допускається пити лише в екстремальних умовах, наприклад військовослужбовцям, і то обмежений час.) В умовах величезного техногенного забруднення навколишнього середовища отримати воду для пиття можна тільки мембранної очищенням, методом зворотного осмосу, – переконаний М.Пономарев. У цивілізованих країнах такі мембранні фільтри встановлені в кіосках-автоматах з продажу води. Потужними зворотноосмотичними установками очищається вода великих міст. Таким чином можна очистити воду від великої кількості домішок, особливо дуже небезпечних органічних сполук, які у нас ніхто не визначає. З тим, що наші нормативні вимоги до якості питної води потребують перегляду і наближення до європейських стандартів, ніхто не сперечається. А вот что касается полезности обессоленной (дистилированной) воды — вопрос остро дискуссионный. Большинство ученых, в частности из Института коллоидной химии и химии воды им. А. Думанского, убеждены: никакая искусственная вода не способна заменить природную, содержащую оптимальный набор жизненно необходимых элементов. Широко известны результаты научных экспериментов. У моряков, особенно рыбаков, которые пили дистилированную воду, через три-четыре месяца наблюдалось слущивание кожи, выпадение волос, порча зубов и прочие неприятности. Трудно найти рыбака, у которого бы не было гастрита или язвы. Происходит вымывание солей и важных микроэлементов из организмов, вследствие чего страдают кости и желудочно-кишечный тракт. Черепаший панцырь и то после недельного пребывания в дистилированной воде становится мягким. Известно, что дистиллят даже трубы разъедает (чтобы избежать коррозии, те же американцы вынуждены воду после обратного осмоса немного «подсаливать»). Не менее интересные наблюдения проведены в свое время украинскими исследователями совместно с Институтом Арктики и Антарктики. Группа полярников пила только талую воду. Продуктов у них имелось вполне достаточно, рацион питания был сбалансирован. Тем не менее к концу экспедиции концентрация кальция в крови у них снижалась на 30 %, резко ухудшалась ее свертываемость, переломы заживали в 2 — 2,5 раза дольше. В общем, как очень жесткая, так и совсем обессоленная вода — это две крайности. И хотя, возможно, прочитав книгу Поля Брэгга и Патриции Брэгг «Шокирующая правда о воде и соли», кто-то выбросит из дома солонку, вряд ли по примеру известного американца перейдет исключительно на дистиллят. Пить все равно захочется. Настоящей природной воды. Ее вкус живет в нашей генетической памяти. Одному нравится более жесткая вода, другому — мягкая. И это зависит не только от наших вкусовых ощущений, сам организм подсказывает, какая вода ему больше подходит. В то же время для страдающих теми или иными заболеваниями существуют рекомендуемые величины солевого состава воды. Так, в частности, для страдающих гипертонической болезнью или склонных к ней содержание натрия в питьевой воде не должно превышать 25 мг/л. Для тех, кто перенес болезнь Боткина, имеет заболевание почек (пиелонефрит), рекомендуется пить воду как можно более мягкую. «…Правила дохтурские писать» Некоторую ясность относительно критериев качества бутылированной воды внесла руководитель лаборатории гигиены питьевых вод Украинского НИИ медицины транспорта, доктор медицинских наук Татьяна Стрикаленко: — Любая вода, предназначенная для питья, должна отвечать трем главным критериям: безвредность химического состава, эпидемическая безопасность, хорошие органолептические свойства. Единственный показатель, имеющий повышенные требования к расфасованной воде, — микробиологический. Поскольку от него в первую очередь зависит ее безопасность. Это же предусмотрено, в частности, Директивой ЕС по качеству воды, предназначенной для употребления человеком. Ею очень жестко регламентируются вещества, представляющие угрозу для человека и являющиеся продуктом рук человеческих, — тяжелые металлы, пестициды, органические соединения. Этих же нормативов должны придерживаться и производители бутылированной воды. Отдельных государственных нормативов для такой воды нет ни в одной стране. (В США фасованная вода относится к продуктам пищевой промышленности, поэтому к ней применяются, кроме прочих, требования FDA — Администрации США по контролю пищевых продуктов и лекарств). И тем не менее в мире существуют особые требования к расфасованным водам. Законодателями этих требований являются не государственные органы, а производители бутылированных питьевых вод, объединившиеся в ассоциации. Существует Международная ассоциация производителей бутылированных питьевых вод (IBWA). Важно подчеркнуть: установленные ею нормативы по контролю за опасными химическими веществами и органическими соединениями гораздо более жесткие по сравнению с требованиями, которые предъявляет FDA. Есть также аналогичная европейская ассоциация. В Украине ассоциации производителей бутилированных вод нет. Была создана и активно начала свою работу Украинская водная ассоциация (ее полное название — Украинская ассоциация производителей водоочистной техники и питьевой воды). В ноябре этого года она намерена провести международный конгресс «Аква Украины», на котором предполагается создать ассоциацию производителей бутылированных вод Украины. Производители в первую очередь заинтересованы в том, чтобы их продукция соответствовала самым высоким критериям качества и пользовалась спросом. Объединившись, считает г-жа Стрикаленко, они способны защитить свою продукцию, а также репутацию от потока фальсификата. Сегодня же рынок бутылированной воды наводнен фальсификатом. И никто не застрахован от того, что где-то в пути, изнывая от жажды, не купит в киоске бутылку с микробным «бульоном». Кстати, чтобы вода дольше хранилась, многие производители используют консерванты. Подпольно. Понятно, о том, что это не натуральная, а консервированная вода, на этикетке не указывается. На что следует обращать внимание, покупая бутылированную воду? Микробиологи и санитарные врачи советуют сегодня, в условиях нашего «дикого» рынка, пить воду только известных марок и известных производителей. Особо предостерегают не покупать ее в киосках, где бутылки находятся порой под прямыми солнечными лучами. Если на улице температура выше 22 — 25 градусов, то вы платите деньги за заведомо испорченный продукт. Еще один совет. Не злоупотреблять водой, обработанной серебром. Многие производители вводят его в количествах, составляющих порой несколько ПДК (предельно допустимых концентраций). Конечно, ангину такой водой вылечить можно, но затем возникнет дисбактериоз и связанные с этим проблемы. К сожалению, на сегодня нет основательных рекомендаций специалистов, в частности гигиенистов, по поводу выбора воды для питья — как минеральной, так и натуральной. А ведь еще Петр I в 1717 году, когда открыли минеральные воды в Пятигорске, писал: «Паче Господь Бог по своей к нам милости целебную воду явить благоволил, того ради… повелели мы правила дохтурские писать, какие воды употреблять и в какой порядок в питье и в употребление в пище содержать, дабы неведением вместо пользы паче траты здоровью своему никто не принес… и воду не испортил…» *** Ученые считают, что кроме ГОСТа и его обновленного варианта — СанПиНа, нужны отдельные нормативные документы на бюветную и на бутылированную воду. Россияне нас в этом опередили, издав очень добротный, по мнению специалистов, документ — СанПиН «Питьевая вода. Гигиенические требования к качеству воды, расфасованной в емкости. Контроль качества». Так, с лета прошлого года в РФ введены новые требования к качеству бутылированной воды. Практически все воды, которые существуют на российском рынке, были протестированы и разделены на две категории — высшую и первую. К высшей категории относятся воды, полученные из подземных источников, состав микроэлементов которых оптимален для организма. К тому же они не содержат ксенобиотиков — загрязнений, поступающих из окружающей среды. Все остальные воды отнесены к первой категории — они не столь полезны для здоровья, однако лучше по сравнению с тем, что течет из крана. У нас тоже подготовлен проект аналогичного документа. Но в силу бездеятельности Минздрава мы, по укоренившейся традиции, все еще толчем воду в ступе.
ДЖЕРЕЛО: Дзеркало тижня