Що цементує "Цемент"?
2006-11-01 16:45:09
Сьогодні в Україну не менше 14 підприємств різних форм власності, що випускають цемент. У минулому році їх проектна потужність перевищила 20 млн. тонн. Особливе місце серед цих підприємств належить Криворізькому гірничо-цементному комбінату, іменованому нині «Кривий Ріг Цемент». Це єдине підприємство, що виробляє продукцію за японською технологією. Але так уже склалося, що, побудований понад півстоліття тому, криворізький «Цемент» і на тринадцятому році незалежності країни все ще розсьорбує особливості радянського планування. Не маючи власної сировинної бази, комбінат змушений завозити сировину ззовні, що і є його ахіллесовою п'ятою. До речі, ця ж обставина ніби підбадьорює тих, хто хоче отримати чималий «навар», не вклавши і ламаного гроша в сучасне перебудову технологічно застарілого виробництва. Однак сказане вище не зупинило закордонних інвесторів. Два роки тому в Кривий Ріг прийшла компанія Heidelberg Cement Group, підприємства якої працюють в 51 країні, в тому числі і в 12 країнах Східної Європи. Сьогодні цієї міжнародної групи належить більша частина акцій криворізького «Цементу» і дніпродзержинського «Дніпроцемент». Доречно нагадати, що прихід інвесторів не забарився позначитися на наповненні вітчизняного бюджету. В даний час щомісячний внесок цього концерну (і тільки з податків) дорівнює 2 млн. грн. Доречно згадати і про те, що людина теж прикрашає місце. Понад двадцять років на комбінаті працює голова ради директорів українських цементників, голова правління ВАТ «Кривий Ріг Цемент» Микола Рябченко – продовжувач династії цементників, в 2002 році удостоєний Хрестом Пошани «Князь Святослав», а також Дипломом за вагомий внесок у розвиток економіки України. Швидше за все, успішно працює тріада – інвестори, трудовий колектив і менджмент – стали запорукою того, що мало ще два роки тому понад 80 млн. кредиторської заборгованості підприємство тепер стійко рентабельне. При проектній потужності 1,15 млн. тонн в рік тут виробляють 1,2 млн. тонн високоякісної продукції. Але відвантажуються тонни цементу – планові, виконання чого ніби передбачається саме собою. Проте не лише цим живе колектив. На «Цементі» бачать перспективу, рівняючись на світову виробничу політику. Мова йде про дотримання екологічних норм і вимог промисловими виробництвами, використання українськими цементними заводами вторсировини. По-перше, як альтернативного і технологічно нормованого палива для обертових печей, а, по-друге, у частковій заміні природних компонентів (для випуску цементу) тими ж виробничими відходами в основному металургійних підприємств, яких у Кривбасі досить. А ось це вже для всієї Україні, мабуть, хронічна хвороба, отже, вже спроба вирішення цієї проблеми сучасна. Про це та інші аспекти цементного виробництва в Україну пропонуємо інтерв'ю з Миколою РЯБЧЕНКО: – Як професіонал високого рівня ви пережили не одну епоху становлення, розвитку та перебудови підприємства. Будь ласка, розкажіть, як йдуть справи з використанням вторинної сировини, наприклад, на Заході, де вам доводилося бувати. - До честі законодавців таких держав, як, наприклад, Великобританія, Бельгія, Німеччина, Чехія і найближчої до нас Польщі, там закони неодмінно (!) Супроводжено відповідними і, зауважу, реальними механізмами, що забезпечує безумовну і точну їх роботу. І потім, як справжні, а не доморощені капіталісти, вони розуміють, що в будь-якій справі потрібен стимул, в тому числі і в питанні використання промвідходів. За все потрібно платити – це практична аксіома Заходу. Якщо звузити формулу успішної роботи з вторсировиною, то можна сказати, що «у них» відбувається ніби змичка великого капіталу, особистого інтересу виконавців і … загального патріотизму. Наведу приклад. Розуміючи, що ніщо не вічне під місяцем, в тому числі і природні запаси, на Заході давно перейшли до переробки відходів, в тому числі і в цементному виробництві. Другий момент. «У них» за відходи платить не переробне виробництво, що важливо. Платять ті, хто «плодить» так зване вторсировину, тобто винуватці сучасної хворої екології, потенційні підприємства-забруднювачі. І за кожну тонну перероблених відходів цементні заводи, наприклад, у Німеччині отримують по 25 євро. Але спалюється-то не одна, а десятки, сотні тонн, так що суми набігають пристойні. А це вже економічний стимул! Ну, а по-третє, в перспективі в цих країнах не буде ні небезпечних скотомогильників, ні звалищ, ні (земляки не дадуть збрехати) величезних полів, засіяних целофановими кульками, мішками, капроновими пляшками і т.д., що в достатку спостерігається в Дніпропетровської області. - Загалом же, – підбив підсумок М.Рябченко, – промислова переробка вторинної сировини – це практична і масштабна економія природних ресурсів і в таких же пропорціях грошей. Це реальне поліпшення екології і, нарешті, виховання наших виробничників на вже існуючих прикладах промислової Європи. Однак у нас поки що як завжди. Наприклад, якщо витрата палива на криворізькому «Цементі» становить 30-40%, то в Німеччині це мінус (!) 6-7%. На Заході пішли ще далі: там розроблена і успішно впроваджується (не на папері) програма щодо зменшення викидів СО2. Ми ж насилу домовляємося зі своїми підприємствами-виробниками того ж СО2. А це, до речі, бич усього південно-східного регіону країни. - Схоже, до такого досконалості нам ще далеко … - А ми, схоже, і не хочемо, щоб воно було ближче. Приклади з життя – кращий тому доказ. Візьмемо відносини цементного підприємства з тими, в чиїх відвалах уже складовані чи продовжують накопичуватися мільйони тонн промислових відходів. Мова про так званих відвалах, які у нас, що називається, під носом. А ми, уявіть собі, вапняковий щебінь завозимо аж з Донецької області за ціною 20 грн. за тонну! Ось і виходить, що разом з нинішнім ростом залізничних тарифів перевезення лягає важким каменем на собівартість самої продукції. А це впливає на цінову політику підприємства і далі на конкурентоспроможність товару. - Наскільки відомо, пільги з перевезень збереглися. Принаймні, у «Укрбуду» і «Укрбудматеріали» з цим все нормально. Що ж за ціновою «кругляк» у цементників? - Він швидше адміністративно-ціновий. Через деякого непорозуміння «Укрзалізницею» існуючого стану справ на цементних виробництвах, отже, всієї повноти нинішньої ролі інвесторів на наших підприємствах. Подорожчання залізничних тарифів відбулося на 47% (!) І тільки чомусь, як не дивно, в цементній промисловості. Благо б це монопольне рішення було обгрунтоване. Однак всі спроби розібратися по-суті проблеми у всіляких «високих» кабінетах Києва закінчуються еківоками. Думається, цей факт заслуговує на увагу Антимонопольного комітету України. - На то інвестори і капіталісти, – скажуть опоненти. Нехай, мовляв, платять, вони багатенькі. - Ось-ось, приблизно це ж чув не раз в Києві. Але думається, що подібної ідеологією ми тільки відлякуємо інвесторів. Разом з тим, «на всіх кутах» закликаємо бізнес Заходу вкладати інвестиції в Україну. І слава Богу, що вони йдуть на наші морально і матеріально застарілі виробництва! Адже знос основних фондів на ряді цементних заводів України сьогодні становить 30 – 70%! І наша держава не в змозі самостійно підняти цю галузь. Тому сподіваємося на інвесторів. Тільки в минулому році під гарантії Heidelberg Cement Group ми відкрили й повністю освоїли кредитну лінію на 28 млн. євро для технічного переозброєння комбінату. Для вдосконалення технологій нових розробок і нової техніки вже в поточному році відкрита кредитна лінія ще на 38 млн. євро. До речі, за два роки інвестор не отримав і гривні поворотних коштів. Крім того, є домовленість, що інвестиції будуть надходити протягом ще десяти наступних років. Все це робиться лише для того, щоб, по-перше, робочі комбінату отримували гідну зарплату, працюючи з повною віддачею на сучасному підприємстві. По-друге, продукція криворізького «Цементу» повинна в результаті стати конкурентоспроможною і відповідати світовим стандартам. Отже, такий розклад дасть нашим громадянам додаткові і гідно оплачувані робочі місця, а бюджет країни поповниться не двома мільйонами! Але спочатку треба хоча б не заважати! Сьогодні ж існуюча різниця між офіційною теорією і не менш офіційною, хоча поверхом нижче, практикою, погодьтеся, мало перспективна. Між іншим, коли так склалася наша з вами історія, то держава в особі керівників міністерств і відомств має прийняти цивілізовані правила гри. А ставити палиці в колеса – справа невдячна: і сам покалічитися, і іншого зіб'єш. Це деструктивний підхід. - Це одна сторона медалі. Не менш цікаве питання переробки вторинної сировини, тим більше що вже чого-чого, а відвалів у Кривому Розі дійсно гори. Так які ж проблеми з переробкою цих рукотворних пагорбів можуть бути? - Пригадується кимось висловлене визначення слов'янської натури: якщо немає проблем, ми їх створимо. Приблизно так і з відвалами, з їх тиражуванням. Ну, як «у них», я розповів вище. Наш стиль – це нашенською винахід. І знову дозволю пару прикладів. Неподалік від Кривбасу знаходиться Ордженікідзевський ГЗК, де видобувають марганцеві руди. Так уже задумала Природа, що цінна руда знаходиться під 30-метровим шаром глини, ракушняка і вапняку – сировини, що споживається цементними заводами. Сьогодні все це добро вивозиться у відвали оптом. Хоча будь уважніше природоохоронна прокуратура, копалини, такі потрібні цементникам, повинні були б складуватися за варіантом самої Природи і за подібною ціною продаватися цемкомбінатам, заводам і т.д. Змішане ж у купу малу – це вже сміття, мало придатне вторсировину. По-хазяйськи Чи це – питання риторичне. Інший приклад. Замінюючи технологічно обгрунтований відсоток глини, припустимо, відпрацьованими золами, ми істотно зменшуємо кількість споживаної електроенергії. Виходить подвійна користь: економимо природні запаси і електроенергію. Але на Зеленодольській ГРЕС думають інакше. І хоча зольні відходи там займають, мабуть, кілометрові площі, вони продовжують множитися на сотнях гектарах орних земель. А за ці площі, що використовуються настільки недбайливо, ГРЕС платить ще й гроші. Невже вигідно? Але все одно цементникам ціну за кожну тонну таких промислових відходів виставляють непомірну – 5-7 грн.! Виходить як у тій приказці: і сам не гам і другому не дам. Схожі історії, в різних варіаціях, і на Центральному рудоремонтному заводі (КЦРЗ), де у відвали відвантажується пов'язаний кремнезем, необхідний компонент для виробництва цементу, то ж і на Криворізькому Сурикової заводі і т. д. – Але ви – досвідчений виробничник. І тут, як кажуть, сльозами горю не допоможеш. Яким бачите вихід? - Висловлю особисті міркування лише як професіонал, а рішення позначених проблем – це завдання державного рівня. За всю радянську і вже тим більше пострадянську історію в країні жодного разу не проводилося картування підземного і наземного Кривбасу. Ніхто не знає повноти обсягів усіх відвалів, займаних ними площ, швидкість складування відвалів, не прораховувати і вплив поранених земель на геомагнітне поле регіону, вплив на людину. Не відомо досконально куди, на які потреби, кому йдуть гроші, які виплачуються підприємствами ГМК за землі, зайняті відвалами. Не вивчений детально хімічний і мінеральний склад цих рукотворних криворізьких гір і вплив кожного хімічного елемента на здоров'я людей, що населяють регіон. Не розділені науково і популярно в тих же засобах масової інформації відсотки техногенного і природного впливу, скажімо, на просадних-зсувні процеси регіону. А біда в зв'язку з цим вже траплялася на Інгулецькому ГЗК, в Дніпропетровську, коли житловий будинок повністю пішов під землю. Та й сьогодні стан назвати стійким важко. Зрозуміло, що відвали (вторсировина), їх переробка цементникам і животрепетні питання екології південного сходу України – все це міцно взаємопов'язане … Проблеми викладені коротко, але саме вони цементують не лише криворізький « Цемент ». Конспективно припущення щодо їх вирішення можна викласти так: 1) З кожного підприємства-забруднювача (відвали, шламосховища, складування) зажадати офіційний інспекційний звіт з повною характеристикою, наприклад, відвалів. 2) За зменшення обсягів відвалів або шламосховищ зменшувати відсоток штрафів, припустимо, на 10%. 3) До недбайливим надрокористувачам застосовувати солідні штрафні санкції. Я взагалі запропонував би ВР України розробити і прийняти відповідний закон прямої дії про чотириразове збільшення штрафів за нарощування відвалів і бездіяльність щодо зменшення їх площ і обсягів. Напевно, це старий як світ метод батога і пряника. Але, припускаю, тільки в цьому випадку одні будуть зацікавлені в переробці промислових та побутових відходів, інших це змусить позбавлятися від безконтрольного баласту і легковажного ставлення до землі-годувальниці. 4) Гроші, які відпускаються на фінансування екологічних програм, працюють неефективно. Можливо, їх варто було б переадресувати на цільові програми. Наприклад, по планомірної переробки відвалів, в тому числі і виробництвами цементної промисловості. До речі, так роблять у всьому світі. І наостанок. Як би не незвично це звучало сьогодні, але саме капіталізація підприємств Україна повинна розбудити розумну активність вітчизняних підприємців. Глобальність такого перебудови значно підвищить ціну активів заводів, комбінатів і фабрик. У сумі ці спільні зусилля підуть лише на користь національній економіці.
ДЖЕРЕЛО: Дзеркало тижня