Гроші – вперед
2006-11-08 16:34:22
Не тільки велика, але і невелика меблева фірма не може бути впевненою в своєму майбутньому, якщо вже сьогодні не почне пропонувати споживачам унікальний спектр товарів і послуг і знаходити свої точки диференціації. Такі закони динамічно розвивається українського ринку офісних меблів. Український меблевий ринок по праву може вважатися унікальним. По-перше, це новий ринок. Великі меблеві комбінати старої епохи не зуміли пристосуватися до нових економічних умов і програли конкурентну боротьбу польському виробникові. На їх місці поступово виріс новий клас національних виробників меблів, який вже не мав нічого спільного зі своїми попередниками. В цьому, мабуть, полягає основна відмінність українського меблевого ринку від ринків країн СНД. І по-друге, вітчизняний ринок меблів – це ринок, заснований на українському капіталі. Меблеві компанії країн Східної Європи, які зараз конкурують з українськими виробниками, в тій чи іншій мірі представляють західний капітал. Нестабільна політична й складна економічна ситуація, що мала місце в нашій країні протягом 1990-х років, певною мірою сприяла тому, що вітчизняний меблевий ринок виявився, по суті, закритим для західних інвестицій. Таким чином в Україні сформувався вітчизняний клас виробників меблів, який потіснив імпорт і заповнив вакуум, що утворився після банкрутства радянських меблевих підприємств-гігантів. Становленню цього класу, як зазначає Андрій Завальнюк, директор ПП ВКФ «Меблеві технології?, Сприяли наступні фактори. По-перше, це можливість досить швидко і легко отримати стартовий капітал, яка відкрилася перед українським підприємцем в період масової приватизації на початку 1990-х років. По-друге, імпорт дешевих меблів з Польщі. Справа в тому, що більшість теперішніх операторів вітчизняного меблевого ринку – це колишні імпортери меблів, в міру набуття необхідного досвіду вони відкривали свої фірми і поступово трансформувалися в українських виробників меблів. І по-третє, це сприятлива регуляторна політика держави, відповідно до якої імпорт обладнання та комплектуючих, необхідних для виробництва меблів, до 1999 року практично не обкладався митом та ПДВ стягувався тільки при продажу готових меблів. Сформоване таким чином пропозицію поглиналося відповідним попитом. А в період гіперінфляції меблі виступила одним з тих товарів, які користувалися стабільним попитом у населення. Українці купували меблі і тим самим рятувалися від інфляції, не допускаючи знецінення своїх заощаджень. Попит на меблі також багато в чому визначався можливістю окремої прошарку суспільства взяти у держави кредит, на який, як правило, купувалися товари довгострокового користування. Таким чином, наявність стабільного попиту на меблі та сприятливі умови формування пропозиції з боку національних виробників визначили досить динамічне зростання українського меблевого ринку. Хто на ринку господар? Дати точну оцінку місткості українського меблевого ринку надзвичайно складно. За даними Міністерства промислової політики, ринок меблів в Україну в 2000-2001 роках сягав $ 255-260 млн. Українські виробники меблів, однак, називають дещо інші цифри. За їхніми оцінками, які більшою мірою спираються на споживчий попит, ємність українського ринку перебуває десь у межах $ 300-400 млн. Дана різниця пояснюється наявністю в структурі пропозиції таких двох сегментів, як нелегальний імпорт і «гаражники?. Імпортована в Україну меблі обкладається 25%-ого ввізного митом, що робить нелегальний імпорт вигідним. За оцінками експертів, нелегальний імпорт сягає до 10% від усього пропозиції меблів на вітчизняному ринку. Крім нелегального імпорту, чималу частку в структурі пропозиції меблів на українському ринку представляють так звані «гаражники?, То є маленькі фірми, здатні зробити лише кілька комплектів меблів на місяць. Такі фірми є, мабуть, у кожному місті, і оцінити їх обсяг виробництва також дуже складно, оскільки більша частина «гаражників? працює без якої-небудь реєстрації. За оцінками експертів, частка цих фірм становить близько 30%. Ще до 25% в структурі пропозиції утримують великі вітчизняні компанії. Найбільш сильними на ринку офісних меблів є ДП «Меркс Меблі? (ТМ «Меркс?), ЗАТ« Енран? (ТМ «Акрос? І« Енран-Акрос?), А також компанія «Ірма? (ТМ «Аматi»), ТОВ «Інтехсервіс Лтд.» (ТМ «Снайт?), Білицька меблева фабрика (ТМ« Р.К.С. »), ТОВ« Днепрінтерсервіс? і ТОВ «Ерготехнології?. А взагалі, в Україні налічується близько 700 підприємств, що випускають меблеву продукцію. Решта 40% ринку припадає на імпорт. У грудні 1997 року постановою Кабінету міністрів України ставка ввізного мита на деякі види меблів була встановлена на рівні 40%. У січні 2000 року ця ставка була знижена до 25%. Це певною мірою пояснює тенденцію до збільшення частки імпорту в структурі пропозиції. Однак тут слід зазначити, що імпорт виріс за рахунок збільшення поставок високоякісних меблів, в першу чергу з Італії, Польщі, Німеччини та Іспанії, в той час як імпорт дешевих меблів постійно скорочується, поступаючись місцем вітчизняному виробнику. Споживачі відмовляються від дешевого Офісні меблі поки залишається найбільшим ринковим сегментом в структурі пропозиції меблів. Її частка оцінюється операторами на рівні 50-60% від усього обсягу пропозиції. Слідом за офісними меблями, наступні позиції у структурі речення займає меблі для кухні, м'які меблі, дитячі меблі та меблі для дому. У структурі попиту на офісні меблі можна виділити три основні категорії споживачів. Перша категорія – нові, щойно створені, підприємства. Ці підприємства купують, в основному, дешеву імпортну меблі або меблі, виготовлені на замовлення. Друга – підприємства, що розвиваються. Вони орієнтовані на більш дорогу і якісну меблі. І третя категорія – фізичні особи, які набувають меблі для себе. За даними дослідження ринку офісних меблів в Києві, проведеного ДП «Меркс-меблі?, 75% в структурі попиту належить розвиваються підприємствам і великим корпоративним клієнтам, які прагнуть оновлювати обстановку раз в 2 роки. Решта 25% припадають на нові підприємства, а також на фізичних осіб, які виявляють попит на меблі нижчою і нижчого за середній ціновій категорії. Як зазначає більшість операторів ринку, споживачі поступово відмовляються від меблів нижчої цінової категорії. Сегмент недорогих меблів, до недавнього часу домінуючий в структурі продажів, щорічно втрачає 5-10%, в той час як споживачі все більше віддають перевагу среднеціновому сегменту. Головна проблема меблевиків – люди Практично всі без винятку оператори меблевого ринку заявляють, що конкуренція тут дуже жорстка. Проте також все без винятку великі компанії прогнозують зростання власних обсягів продажів в 2002 році на рівні 10-15%, а деякі – до 30-40%. Крім того, на українському меблевому ринку (на відміну від ринків і галузей з високою конкуренцією) поки не було прецедентів банкрутства підприємств. Так що, як видно, вітчизняні виробники ведуть жорстку конкурентну боротьбу один з одним за незайняті ніші. «Є великий попит на крісла – незвичайні, ергономічні, сучасні. Ринок заповнений старими кріслами, які на ринку Україні знаходяться 5-6 років. Що стосується нових, цікавих позицій, то тут ще дуже небагато пропозицій?, – Це типова відповідь одного з респондентів, опитаних в ході дослідження ринку офісних крісел, проведеного компанією GfK-USM в жовтні 2001 року. Отже, та компанія, яка зуміє закріпитися в сегменті якісної та среднедорогой офісних меблів, зможе утримувати найбільш стрімкі темпи зростання. Дійсно, висока конкуренція в нижчому і нижчого за середній цінових сегментах стимулює компанії поступово перепрофілюватися на дорожчі сегменти, заповнюючи тим самим нішу, яка існує зараз на ринку між елітним сегментом, представленим дуже дорогою італійської, бельгійської та іспанської меблями, і среднедорогім сегментом, який сьогодні представляють українські виробники. На цьому шляху вітчизняні виробники стикаються з дефіцитом конструкторських розробок, з проблемою недотримання авторських прав, з відсутністю національної дизайнерської школи. На думку Андрія Грушки, менеджера з економічних питань АТ «Імпульс?, Відставання української продукції від її італійських аналогів в даний час складає приблизно 3 роки, що найсильнішим чином підриває національну конкурентоспроможність на глобальних ринках. Він вважає, що поки вітчизняні меблярі не сядуть за стіл переговорів і не прийдуть до спільної думки щодо стандартів якості продукції, ринок буде залишатися розбалансованим, і основним критерієм при виборі меблів стане не дизайн, не якість, не функціональність, а ціна. Але певні зрушення в цьому напрямку все-таки вже є. Так, у вересні 2001 року була створена Українська асоціація меблевиків, яка об'єднала 22 фірми, серед яких – виробники меблів, виробники фурнітури, а також фірми, що працюють в суміжних сегментах ринку. Крім зовнішньополітичних орієнтирів, таких як консолідація експортних зусиль і пошук нових ринків збуту, діяльність асоціації спрямована на вирішення внутрішніх проблем – на утвердження принципів ділового партнерства, сприяння у формуванні школи українського дизайну, на боротьбу з незаконним копіюванням промислових зразків. Сергій Гармаш, член асоціації та генеральний директор ТОВ «Гарлен Лтд.", Вважає, що якби українські виробники загальними зусиллями змогли вирішити проблему захисту авторських прав на промислові зразки, а також проблему переманювання вже навчених фахівців, то можна було б очікувати, що кошти , що інвестуються компаніями в конструкторські розробки і підготовку високопрофесійних кадрів, значно зросли б. Це в свою чергу зробило б позитивний ефект на розвиток ринку, особливо в среднедорогом і дорогому сегментах. Але не слід думати, що висока якість продукції та сучасний дизайн є достатніми умовами успіху сьогоднішньої компанії на меблевому ринку України. Сергій Сорока, директор по маркетингу і продажам офісних меблів ТМ «Енран-Акрос?, Упевнений, що« дрібниць на ринку зараз немає?. Успішна компанія повинна звертати увагу абсолютно на все: від коливань попиту і споживчих переваг до маркетингу і формування бренду. Стратегія завоювання все більш і більш дорогих сегментів обов'язково повинна підкріплюватися максимальної операційної ефективністю по всіх позиціях. Тільки при такому підході компанія може розраховувати на успіх. Успішна стратегія завжди повинна підкріплюватися сильними тилами: «колектив новаторів обов'язково повинен працювати у зв'язці з колективом практиків?, – Зазначає Андрій Грушка. Правила завоювання перемог на ринку Якщо, за даними Міністерства промислової політики України, ринок меблів за 2001 рік впав на 8%, а позиції лідерів значно зміцнилися, то, очевидно, можна говорити про поступову монополізацію ринку: частка «гаражників? поступово скорочується, а великі компанії завойовують звільнені ніші. У такій ситуації все більшу роль починають грати точки диференціації компаній. Ця тенденція стала очевидною лише в останні 3-4 роки. Так, наприклад, ТОВ «Інтехсервіс Лтд.» (ТМ «Снайт?) Вийшло на ринок з принципово новим баченням відносного того, яким повинен бути кабінет для невеликих офісів. Компанія запропонувала економити не квадратні метри, а кубічні, представивши ринку серію оперативних меблів MINI. У свою чергу Білицька меблева фабрика (ТМ «Р.К.С.») вдається дотримуватися досить гнучкої стратегії у відношенні до споживчому попиту: компанія не ставить пріоритетом завдання утримання частки ринку в конкретному сегменті, а скоріше, весь час намагається заповнити нові або звільнилися ніші. ТОВ «Гарлен Лтд." Працює на замовлення і практично ніколи не дублює один раз вже вироблену меблі. Концерн «Енран? по праву можна вважати українським піонером в області ергономіки. Компанія намагається орієнтуватися не на сьогоднішній попит, а на завтрашній, що дозволяє їй впевнено дивитися в майбутнє. А ДП «Меркс-меблі? робить акцент на формуванні стрункої системи збуту, пропонуючи споживачеві досить широкий асортимент меблевої продукції. Що стосується невеликих компаній, то висока конкуренція в нижчому і нижчого за середній ціновому сегменті змушує їх шукати все нові ніші, які не під силу великим компаніям. У першу чергу це реставрація старовинних меблів, а також задоволення попиту на меблеві «дрібниці?, На прийом комісійної меблів і так далі. Стає все більш очевидним, що не тільки великі, але і невеликі фірми повинні прагнути надавати унікальний спектр товарів і послуг і знаходити свої точки диференціації. Така стратегія дозволить фірмам уникнути лобової конкуренції, що на сьогоднішній момент веде до розорення низки дрібних виробників. Проте якою б не була стратегія компанії, дуже важливо, як вона виконується на практиці. І тут особливу увагу, на думку Сергія Вермінського, директора ТОВ «Інтехсервіс Лтд.» (ТМ «Снайт?), Слід звертати на такі, на перший погляд дещо традиційні, але дуже важливі речі, як терміни виконання замовлень, постійне розширення асортименту, а також умови роботи з дилерами. Останній момент має дуже важливий практичний аспект, оскільки сьогодні переважна більшість українських компаній не має власних мереж філій. «Вітчизняні виробники в більшій мірі орієнтовані на співпрацю з дилерами, але, – продовжує далі Сергій Вермінський, – дилери практично ніколи не працюють з одним виробником, а тому вони дуже чутливі до скільки-небудь значних змін в умовах, що надаються їм компаніями-виробниками. »Варто лише однієї компанії надати дилеру невелику знижку, як він направить всі свої зусилля на реалізацію продукції саме цієї торгової марки. В цьому відношенні власна мережа філій виглядає краще, однак і тут є свої проблеми. На думку головного економіста Білицької меблевої фабрики (ТМ «Р.К.С.») Ігоря Бергельсона, великі компанії поки не концентруються на розвитку мережі філій по всій країні, оскільки в першу чергу вони прагнуть спрямовувати зароблені кошти у розвиток виробництва. За винятком визнаних лідерів ринку, таких як ДП «Меркс-меблі? і концерн «Енран?, підтримувати обидва напрямки українським компаніям поки не під силу. Ще однією причиною, яка стримує розвиток мережі філій, є досить вузький асортимент пропонованої продукції. Прийшовши в салон, покупець навряд чи зупиниться на якомусь комплекті меблів, якщо він не буде убитий багатим вибором і не відчує, що в цьому магазині всі його потаємні бажання можуть реалізуватися. Меблярі і держава Перебуваючи в стадії формування, меблевий ринок України має ряд проблем, вирішення яких багато в чому буде визначатися регуляторною політикою держави. У першу чергу це стосується ввізних мит на комплектуючі. Згідно з постановою Кабінету міністрів України від 30.07.1999 року була встановлена 15%-ная ввізне мито на імпортні ламіновані і кашированні деревостружкові плити, що, з одного боку, сприяло стабілізації роботи плитного виробництва в Україну, а з іншого – значною мірою підірвало ринок готової меблів. Так, Олександр Собко, президент Української асоціації меблевиків, генеральний директор ЗАТ «Енран-Акрос?, Вважає, що скасування ввізних мит на устаткування і зниження мит на ДСП, фурнітуру, а також на ряд інших матеріалів та комплектуючих позитивно позначилася б на всій українській меблевій промисловості: «Для того щоб зберегти мита на ДСП і комплектуючі, необхідно мати економічну базу – наявність аналогічного виробництва в Україну. Аналогічне виробництво не з'явиться в нашій країні до тих пір, поки не розвинеться меблева галузь. Перевірена часом схема така: спочатку виробники кінцевої продукції заявляють себе як серйозна сила, а потім вже виникає виробництво для виробництва?. Сьогодні практично всі великі компанії імпортують ДСП і фурнітуру, тому що українські аналоги поступаються в якості і асортименті, а вітчизняний ринок поки не настільки великий, щоб можна було говорити про рентабельне виробництві високоякісних комплектуючих та необхідних матеріалів на території Україні. Отмена ввозных пошлин позволила бы значительно снизить отпускные цены на мебельную продукцию, активизировать рынок, увеличить экспорт в ряд стран СНГ и тем самым уже через 2-3 года достичь уровня производства, при котором «вопросы пошлин на ДСП и фурнитуру отпадут сами собой?. Украинский мебельный рынок – это, пожалуй, один из наиболее перспективных рынков отечественной экономики. Украина имеет настоящую мебельную школу, необходимое сырье и материалы, а географическое расположение позволяет ориентироваться на внешние рынки. Строительный бум и рост покупательной способности – два основных фактора, определяющих спрос, – сегодня, несомненно, способствуют расширению емкости отечественного рынка. И в том, что рынок будет расти, никто, похоже, не сомневается. Однако вопрос о том, насколько этот рынок будет конкурентоспособным в глобальном масштабе в среднесрочной и долгосрочной перспективе, зависит в первую очередь от самих операторов рынка, которые должны консолидировать свои усилия на достижение общих целей, а также от того, насколько дальновидной будет регуляторная политика государства.