Павло Федотович Альошин
2006-11-14 12:12:56
Одним з найбільш цікавих київських зодчих стилістично «плюрально» епохи виступає Павло Федотович Альошин (1881 – 1961) – чудовий український архітектор, доктор архітектури, професор, академік і віце-президент Академії архітектури УРСР, чия творчість наклало відбиток на формування міської тканини як Києва, так і Мурманська, Харкова, Грозного й інших міст. Калейдоскоп архітектурних стилів другої половини XIX – першої чверті XX століття змушував майстрів до гнучкості конструктивних і декоративних рішень. І тут немає протиріччя: повне відкидання або прийняття того чи іншого нового течії було неможливим – надто великий вплив попереднього. 28 лютого у Державній науковій архітектурно-будівельній бібліотеці ім. В.І.Заболотного відбулася презентація виставки «А.Ф.Алешін», приурочена до 125-річчя архітектора. Це місце обрано не випадково – довгий час метр архітектури був главою бібліотечної ради, і багато зробив для поповнення книжкових фондів, а сам В.І.Заболотний був його учнем. Ознайомившись з виставкою, можна скласти повне враження про внесок майстра у розвиток архітектурної науки. Тут були представлені довідкові видання, статті про архітектора, а також роботи самого архітектора. Модерн і ретро Одним з перших помітних творів Альошина став проект будинку Торгово-Промислового Товариства Бажанова і Чувалдіной в Петербурзі (1907-1909 рр..). Молодий 26-річний архітектор здійснював авторський нагляд за зведенням цього будинку. Він широко використовував залізобетон для фундаменту і міжповерхових перекриттів. Тоді вперше в Петербурзі було використано водяне опалення і гаряче водопостачання, житлові приміщення були обладнані вбудованими меблями. В оформленні інтер'єру, в якому брав участь сам Реріх, використовувалися дерево різних порід, мармур, кольорове скло, шкіра, шовк і т.д. В цей же час були спроектовані будинок комерційного училища в Казані, гімназія в Єкатеринбурзі, чотири типові школи для різних міст Російської Імперії, публічна бібліотека в Києві. Основною роботою зрілого майстра вважається будинок Педагогічного музею цесаревича Олексія, він же «народний дім», він же штаб-квартира Центральної Ради, він же український філіал Центрального музею Леніна. Зараз це Будинок учителя. Незважаючи на неоднозначне ставлення маестро до стилю «модерн», ця будівля можна віднести саме до цього стилю: орнаментальний фриз уздовж фасаду, маски над бічними входами, балкон-портик на головному фасаді, вікна на третьому поверсі, що прориваються скульптурний фриз … В іншій стильової гамі витриманий будинок лікаря Ковалевського на вулиці Шовковична в Києві. Це данина візантизму і ретроспективізму. Чотири різні за формою капітелі – весела жарт майстра. Особняк вийшов одночасно презентабельним і стриманим. А ось житловий будинок на вулиці Велика Житомирська, 17 став символом добротного вітчизняного конструктивізму. В цьому будинку архітектор і отримав квартиру. Пам'ять і творчість На жаль, до цих пір не видано серйозних монографій архітектора. Є окремі дослідження, неопубліковані рукописи, але немає фінансової можливості видати. Учасники презентації виставки вирішили, що потрібно поки просто записати все, що пам'ятають сучасники і родичі великого архітектора. А представник НАОМА кандидат мистецтвознавства Ю.В.Белічко пообіцяв збагатити тематику дипломних робіт студентів розробкою архітектурної спадщини Альошина. Існує і ще одна проблема. Адже складовою частиною спадщини, крім пам'ятників архітектури і монографій, є і місце, де жив і творив великий чоловік. Логічно таке місце зробити музеєм. Саме так і думала родина Альошина. Була створена комісія, яка провела величезну роботу з обгрунтування покупки державою квартири та розміщення в ній музею. Планувалося, що крім музейної роботи з консервації та збереження експозиції, буде вестися екскурсійна робота, на території музею планувалося проведення майстер-класів, він же повинен був стати базою для науково-дослідної роботи, наприклад, при написанні тієї ж монографії. Про це розповіла член цієї комісії, кандидат Архітектури Наталія Кондель-Пермінова. Але все вийшло інакше. Після поневірянь по кабінетах, родичі продали квартиру, передавши безоплатно музею історії Києва найцінніші фото і книги архітектора. Людмила Сургай, співробітник музею Києва, висловила глибоку подяку онукам П.Ф.Альошина за передані в дар речі. Ірина Лесь Біографія Народився 28 лютого 1881 року. 1899 – 1904 рр.. – Навчався в Інституті цивільних інженерів в Санкт-Петербурзі 1906 р. – спроектував і збудував будинок Торгово-Промислового Товариства Бажанова і Чувалдіной в Санкт-Петербурзі. 1909 р. – проектував і побудував будинок Ольгинської гімназії в м. Києві (вул. Хмельницького, 15). Проектування і будівництво прибуткового будинку по вул. О.Гончара, 74 в Києві. 1910 р. – проектував і побудував будинок Педагогічного музею ім. Цесаревича Олексія в м. Києві (вул. Володимирська, 57). 1911 р. – проектував і побудував будинок особняка Ковалевського у м. Києві (вул. Пилипа Орлика, 1/15). 1913 – 1917 р. – навчався в Петербурзькій Академії мистецтв. 1918 – 1920 р. – головний архітектор Києва. 1922 – 1924 р. – головний губернський архітектор. 1933 – 1934 р. – головний архітектор Всеукраїнської Академії Наук. 1944 р. – розробив проект відновлення головного корпусу Київського Державного університету ім. Т.Г.Шевченка. І проект відновлення Царського палацу. Керівник проектної майстерні по репарації історичних і сучасних пам'ятників архітектури УРСР. Професор Київського Художнього інституту. 1952 р. – розробив конкурсний проект станції метрополітену «Київська-Кільцева» в Москві. 1961 р. – Помер у м. Києві, похований на Лук'янівському кладовищі.
ДЖЕРЕЛО: «Будівництво та реконструкція»