ВЕСНА НА РИНКУ МЕБЛІВ
2006-11-09 16:33:54
На Заході меблі вважається предметом першої необхідності, а, як відомо, саме на таких предметах заробіток найнадійніший. Це вже добре зрозуміли і в Україну. До того ж є в українського виробника сильні козирі: дешева робоча сила, власне натуральну сировину. Не дрімає і попит: все більше споживачів обставляють нове житло, а ті, хто не можуть його купити, за допомогою сучасних меблів оптимізують скромне «життєвий простір» житла старого. Експерти вважають, що маленькі фірми витривалішими, бо начебто здатні швидше реагувати на запити ринку і не потребують значного фінансування. У невеликих масштабах їх діяльність може бути успішною, а, скажімо, в реставрації – просто незамінною, але говорити про конкурентоспроможність на власному ринку і виході на зарубіжні можуть тільки великі підприємства з повним циклом – від промислового дизайну до реалізації. На ринку меблів повно товару та виробників. Рідше зустрічається імпортер. Меблі для житла починає впевнено домінувати на ринку. Більш дорогі меблі продається краще дешевою, можливо, виключно на цьому ринку. Вільні ніші є. У деяких сегментах імпортер панує завдяки відсутності вітчизняної продукції. Свій ринок меблів у імпортера відвойовано Есенгешний – частково, але ринкового простору для охочих не вистачає Сьогодні сприятливі умови для розвитку вітчизняного меблепроізводства – очевидний факт. Нестабільне законодавство та митні бар'єри, на які так нарікають імпортери, не стимулюють активність останніх. Істотно обмілів – а за деякими товарними групами і зовсім пересох – потік з-за кордону дешевої, низькоякісної меблів з коротким життєвим терміном. Чого, здавалося б, і бажати національному виробнику? Хоча в якій мірі він – «національний»? З точки зору географії – безперечно, а по суті … Якщо меблі дійсно якісна, то плита – італійська, угорська, польська, австрійська; фурнітура та комплектуючі – звідти ж, а за відсутності серйозної школи вітчизняного промислового дизайну – здебільшого орієнтація на західні ж зразки – переосмислені або нічтоже сумняшеся скомпільовані. Зокрема, цим пояснюються досить високі ціни на пристойну вітчизняну меблі. Але чи можна дорікати тих, хто пропонує відповідне ціною якість? Так, дошка – імпортна, однак у самій Україні тільки в 1998 році стали до ладу два великих підприємства з виробництва ДВП і ДСП. Хоча у світі давно визнано невисокі гігієнічні характеристики цих матеріалів, а їх жорсткість суттєво обмежує творчу думку технологів і дизайнерів. Проте в лабораторіях досі вивчають щитові елементи з паперово-стільниковим наповнювачем – його використання забезпечило б зниження матеріаломісткість корпусних меблів на 30% … Але є в українського виробника і козирі: дешева робоча сила і власне натуральну сировину. Чи не тому президент концерну «ЕНРАН» Олександр Собко переконаний у доцільності організації у великих компаніях повного виробничого циклу – від рубки та сушіння лісу до виробництва дошки, шпону, готових меблів і далі – до реалізації. Саме так організовано роботу комбінату в Хусті, що належить компанії. Зрозуміло, що абсолютно українських меблів, навіть тих же стільців, немає – хоч гвинтик, хоч коліщатко, а тим більше підйомний механізм – імпортні. І слава Богу. Стілець в даному випадку взагалі вельми показовий приклад. 70% стільців і крісел, представлених на ринку, зібрані в Україну. До речі, це досить жвавий сектор – «парк» стільців оновлюється швидше інших меблів – раз в 3-5 років. Зростають прибутку і у виробників м'яких меблів. Тут теж панують вітчизняні виробники, і якість продукції постійно підвищується, а імпортні аналоги дорожче на 40-70%. «Екмі», «Яворина» виконують масові та індивідуальні замовлення і прогнозують поступове зниження цін на 10-12%. Так що дочекалися ми нарешті часів, коли можемо обладнати цілком пристойний, презентабельний офіс української меблями, перепланувати його за допомогою перегородок і провести ділову або дружню зустріч у зоні переговорів, мебльованої вітчизняної м'якими меблями. І хоча основне виробництво сконцентроване в Києві, Львові, Дніпропетровську, Харкові, завдяки розгалуженим дилерським мережам можливість вибирати з «столичного» асортименту є й на периферії. Домашні інтер'єри переважної більшості наших співвітчизників сформувалися ще в радянські часи – наші меблі для житла мала гарну репутацію і зовсім непогану якість. Досвід, з'єднаний з досягненнями в дизайні і доступністю комплектуючих, привів до закономірного результату: вітчизняне пропозиція не просто конкурує з надміру і невиправдано дорогими імпортними аналогами, але і поступово витісняє їх. Істотно змінилися позиції польських виробників (не рятує навіть невисока ціна – ми нарешті зрозуміли, що скупий платить двічі), від кризи ще не прийшли в себе росіяни, непогано почуваються балтійці, але українці домінують у середній ціновій групі, яка і формує левову частку продажів . На сферу дорогих, елітних та ексклюзивних італійців, іспанців, румунів, югославів ми поки не претендуємо – всьому свій час, і зразки меблів ручної роботи від тієї ж київської «Лагоди» – хороший привід для оптимізму. Поява кілька років тому перших дитячих кімнат викликало чималий інтерес, а сьогодні – вже у Москві – завдяки співпраці з тамтешніми дилерами відкрився спеціалізований магазин дитячих меблів «Енрану». Агресивну політику проводить «Снайт», намагаються заявити про себе ще декілька фірм. Але наші діти гідні більш жорсткої конкуренції та цікавіших рішень – якби не ціни, імпортні меблі для молодших безумовно домінувала б. У секторах м'яких меблів і кухонь вітчизняні виробники та імпортери досягли бажаного злагоди і мирного співіснування. Хоча експерти нарікають на вакуум, що утворився на нашому ринку в діапазоні цін від $ 1000 до пристойно-європейських $ 4500 за погонний метр кухні, але, може, вони жартують, а може, саме цього нам не вистачає? Адже до недавнього часу і шафи-купе були для нас екзотикою, а сьогодні в цьому секторі відбувається справжній бум – ККД ефективного та ефектного використання площі квартир та офісів досяг межі, а ціни – від демократичних до елітних – особливих нарікань не викликають. Інтерес до українських меблів за кордоном, зокрема в Росії, теж очевидна – «Енран», «Меркс» не перший рік беруть участь у престижній Московській виставці та активно співпрацюють з російськими дилерами, маючи представництва в столиці Росії. Зрозуміло, вийти на закордонний ринок прагнуть в основному ті, хто досяг відповідного рівня розвитку будинку – дилерські мережі і «Енрану», і «Меркса» охоплюють всю Україну, і цей потенціал потребує не так у розвитку, як у вдосконаленні. Асортиментну пропозицію та інших вітчизняних компаній відверто зацікавило росіян цінами та дизайном. За їх власним зізнанням, наприклад, «Техно» на пострадянському просторі цілком може конкурувати із західними зразками у категорії меблів для персоналу. Одне з останніх пропозицій «Меркса» – системи офісних перегородок – теж заслуговує уваги. І, нарешті, і «Меркс», і «Енран» мають непогані пропозиції у групі кабінетів керівника, де ще до недавнього часу панування імпорту було безперечним. «Статус», «Омега» – від «Енрану», «Аташе» – від «Меркса» конкурують з недорогими італійськими, німецькими кабінетами. І все ж змагатися з асортиментом (і за якістю, і за кількістю) меблів для керівників з тим же ABSOLUТ поки важко. Взагалі ж ринок офісних меблів – це ринок «старожилів»: «Енран», «Меркс», ABSOLUТ, MARTREN GROUP, UNICOD OLAVTEX, NARBUTAS, KINNARPS – цілком приємна компанія з пристойним асортиментом, реєстром солідних клієнтів і відпрацьованими умовами співіснування. Обділені увагою небагаті дачники, відчувається дефіцит учнівської меблів. Трохи більше з'явилося дитячих меблів і кухонь, а мала площа наших ванних кімнат, мабуть, просто не надихає виробників до виробництва відповідної меблів.
ДЖЕРЕЛО: Галицькі контракти